Аврон аб Кадуґан належав до тих небагатьох повстанців, хто не почував ні наименшого страху перед чаклунами та їхніми чарами и залюбки спілкувався з ними. Надто ж із наимолодшими з них — Ківаном, Бриханом та Неиве, в особі яких знаишов не лише вдячних слухачів для своїх розлогих оповідеи про далеку минувшину, а и старанних учнів, що втамовували иого жагу до вчителювання. Неписьменну Неиве він навчав грамоти, трохи освіченішого Брихана — каліґрафії и арифметики, а Ківанові викладав леиданську мову, право та основи філософії — як загальної, так і натуральної. Професор був людиною широких і глибоких знань, а головне — талановитим учителем.
Увіишовши до печери, Ківан у відповідь на запитливі погляди товаришів переказав їм розпорядження Еина- ра щодо змін у сьогоднішньому нічному чергуванні. Він міг вільно говорити про це в присутності Аврона аб Кадуґана, оскільки тои, як і решта колишніх каторжників, вважав, що чаклуни цілодобово пильнують підступи до ущелини, щоб завчасно попередити повстанців у разі раптового нападу ворога. Втім, професор знав трохи більше за інших — зокрема иому від самого початку було відомо, що Еинар має кількох спільників за межами табору, які справно постачають иого продовольством та розвідувальною інформацією. Хоч, звичаино, він і гадки не мав, що ці спільники мешкають аж у Ханґовані и обшмають високі посади при королівському дворі.
Неиве хутенько схопилася на ноги, нап’яла на себе шубу и побігла до продовольчої печери по вечерю для Ківана. А сам Ківан, скинувши підбитии хутром плащ та шапку, які в обігрітому чарами приміщенні були заиві, присів на сінник поруч із Мірвел вер Валан, другою жінкою-чаклункою серед повстанців, і прииняв з її рук чашку гарячого чаю. Подякував, відсьорбнув ковток і став дослухатися до розмови Аврона аб Кадуґана з Шілтахом аб Роґвалом — молодим чаклуном, що приєднався до них лише три дні тому. Він народився і зріс у невеликому містечку на східному узбережжі, впродовж останніх кількох років працював помічником у місцевого аптекаря і потроху відкладав гроші для переїзду на Абрад. Проте цьогоріч восени господаря аптеки заарештували за звинуваченням у приготуванні чар-зілля, а Шілтах не став чекати, коли приидуть і по нього, щоб засудити за компанію зі старим аптекарем, і негаи- но накивав п’ятами. При цьому він втратив більшість заощаджень, бо тримав їху аптеці, яку вважав надшнішим місцем для схованки, ніж переповнении братами та сестрами батьківськии дім. Змінивши ім’я, юнак оселився у Фланлі- ні, де перебивався випадковими заробітками і, за власним зізнанням, плекав плани пограбувати якого-небудь заможного купця, щоб роздобути грошеи на переїзд. Зачувши про архарське повстання, Шілтах тижні зо два вагався, та врешті поцупив коня в одного п’яного, як чіп, шляхтича и вирушив на північ, у гори.
Еинар перевірив хлопцеву історію, а переконавшись у її правдивості, вчора вранці відвів иого до Елвен. Від неї Шілтах отримав владу над Темною Енерґією та доступ до
Тиндаяру і зараз лише потроху звикав до нових відчуттів, пристосовувався до того, що межі иого світу різко розсунулися, відкривши перед ним досі небачені обрії. А професор, що навіть не підозрював про ці переживання, напосідав на нього, переконуючи взятися до вивчення бодаи натуральної філософії — дисципліни, на иого погляд, конче необхідної для будь-якого чаклуна. Шілтах, як міг, відбивався від иого настіиливих умовлянь і твердив, що иого наиперша задача — навчитися правильно чарувати, бо він геть нічого не вміє. Аврон аб Кадуґан намагався був апелювати до досвіду Ківана, проте тои рішуче став на бік Шілтаха.
— Ми з ним у різному становищі,— пояснив він.— Я змалку розвивав свою силу, вважав, що так буде легше її контролювати, а Шілтах, навпаки, придушував її, ховав глибоко в собі. На міи погляд, це було неправильно, але так уже склалось, і тут нічого не вдієш. Зараз иому треба цілком зосередитися на маґії. А з розширенням кругозору варто зачекати до кращих часів.
— Таж я про це и кажу,— озвався Шілтах, підбадьоре- нии Ківановою підтримкою. — Мені зовсім не до науки, пане. Кінець-кінцем, я вмію читати, писати и рахувати, навіть знаю трохи леиданських слів — без них у аптеці ніяк. А з усім іншим зажду, це не горить.
— І справді, професоре, — долучилася до розмови Мір- вел. — Не треба тиснути на хлопчину. Зараз иому тільки ваших філософіи бракувало. Сьогодні Еинар ганяв иого цілі- сінькии день, завтра вже я з ним від самого рання заимати- мусь. А вечорами нехаи він відпочиває і просто слухає ваші заманисті історшки про минувшину.
— Авжеж, слухатиму, — жваво підхопив Шілтах. — Мені дуже сподобалось, як ви вчора розповідали про того хам- раиґського короля — Ґвинфора, здається, аб Кирана.
— Тільки не Ґвинфора, а Винфора, — зробив уточнення Аврон аб Кадуґан, уже змирившись із тим, що иому не судилося запопасти собі ще одного учня. — У Ґулад Хамраизі був також і король на ім’я Ґвинфор, але він правив набагато пізніше, наприкінці чотирнадцятого сторіччя.
— От і розкажіть нам про цього Ґвинфора,— запропонувала Мірвел. — Усе краще, ніж забивати Шілтахові голову заивим мудрагельством. Ви не подумаите, що я проти науки, зовсім ні, я б і сама радісінько навчалась у вас, хоч мені, мабуть, уже пізно. Та и час зараз негодящии.
Мірвел вер Валан була наистаршою з чаклунів-повстан- ців і наиумілішою з-поміж них — якщо, звісно, не рахувати Еинара. Ківан не знав, як її звати насправді, і так само не мав уявлення, чому вона в такому віці (а на вигляд їи було близько сорока] досі залишалась на Лахліні. Та вже певно не через брак грошеи — бо принесла із собою величенькии гаманець, туго набитии золотими монетами, и запропонувала їх для потреб повстання. Проте Еинар увічливо відмовився від цієї пожертви, пояснивши, що гроші для них не проблема.
Мірвел приишла до повстанського табору лише тиждень тому, але напрочуд швидко освоїлася тут і здобула серед повстанців чималии авторитет. Та и Темну Енерґію опанувала блискавично, залічені дні перевершивши навіть „старожила“ Ківана. Отож коли до повстання приєдналося ще двоє чаклунів — уже згадании Шілтах аб Роґвал і Кеґан аб Еивір із Шогаиріна, — вона стала допомагати Еинарові в ї х навчанні.
До печери повернулася Неиве, тримаючи в руках череп’яну тарілку з вівсяною кашою та половиною смаженої курки. Зголоднілии Ківан негаино взявся до їжі, а дівчина примостилася поруч із ним і стала слухати Аврона аб Каду- ґана, якии тим часом розпочав чергову історичну лекцію. Він розповідав не про короля Ґвинфора (бо тои, на відміну від свого маиже-тезка Винфора, не відзначився нічим видатним], а про відьмака Аидана аб Кіннана, що в давні часи спромігся об’єднати маиже половину Південного Абраду в могутню Ферманахську Імперію.
У перші дні перебування в лавах повстанців Ківан неабияк дивувався глибокіи обізнаності професора в справжні^ несфальшованіи історії — адже поборники впродовж багатьох століть ретельно переписували її на свою користь, а завезення на Лахлін будь-яких книжок з Абраду та їхнє зберігання прирівнювалося до єресі. Проте Аврон аб Каду- ґан пояснив иому, що він, як викладач Офіцерської Академії, мав доступ до архіву Головного Штабу, куди вшськові не пускали цензорів Конґреґації, наполягаючи на тому, що мають знати всю
