ПЕРВІСНА. У ВИРІ ПРОРОЦТВ

—  Чому?

—  Бо в їхніх очах ми будемо чорними чаклунами. При- наимні спершу вони точно так вважатимуть. І я не певен, чи вдасться нам узагалі порозумітися з ними. Для них кожен, хто володіє Темною Енерґією, є слугою Ан Нувіну.

Мірвел гмикнула.

—  Досі я не думала про це, просто не мала часу. Та, зда

ється, ти перебільшуєш небезпеку. Відьми зовсім не дурні жінки і зрештою в усьому розберуться. Вони живуть досить довго для того, щоб удосталь набратися мудрості и не судити про все зопалу, лише за зовнішніми ознаками. А ти ділився своїми сумнівами з Еинаром?

—  Так. Він сказав, щоб я не переимався, мовляв, усе буде гаразд. Зате леді Елвен теж цим стурбована. Правда, вона не боїться, що втручання відьом зашкодить нашіи боротьбі. Вони не мають влади над Тиндаяром, тому, щоб дістатися до нас, мусять прибути на Лахлін по морю і спершу впоратися з поборниками. А це саме те, чого ми прагнемо.

—  Так отож і воно, — сказала Мірвел. — Леді Елвен має рацію. Доки на Лахліні залишатимуться поборники, відьми не зможуть нічого з нами вдіяти. В усякому разі, тобі не варто боятися, що вони стануть нам на заваді. Ну, а коли — і якщо — ми переможемо, тоді и будемо думати над цією проблемою. Поки ж вона, як полюбляє казати наш професор, неактуальна. Зараз ми маємо інші, нагальніші клопоти.

—  А раптом відьми домовляться з поборниками,— припустив Ківан. — Пообіцяють більше ні в що не втручатися, лишень би їм дали змогу розібратися з нами. Звичаи- но, ми легко втечемо від них через Тиндаяр, але на цьому наше повстання захлинеться.

Жінка зосереджено подивилася на нього:

—  Гадаєш, поборники на це погодяться?

—  Можуть і погодитись. Вони по самі вуха загрузли в конфлікті з королем, а тут іще ми їм як кістка поперек горла. їхньому керівництву має видатися заманливою ідея розправитися з нами руками відьом.

—  І відьми підуть на таку домовленість?

—  Важко сказати. Я знаю про них так само мало, як ви и решта наших. Ну, може, Еинарові відомо більше. — (Насправді Ківан був цього певен. Він уже давно здогадувався, що їхніи ватажок ніякии не лахлінець-самоук, а добре ви- школении абрадськии чаклун, і сьогодні иого підозри остаточно підтвердилися. Прибувши на виклик, Еинар негаино впізнав у полоненому чаклуні кованхарського професора Феилана аб Мередида і пояснив, що якось мав із ним справу під час одного з візитів на Абрад. А трохи згодом, розмовляючи з Елвен, уже говорив про нього так, ніби був з ним добре знаиомии, і це не проишло повз Ківанову увагу.) — Професор аб Кадуґан розповідав, що відьми позиціо- нують себе, як захисників людства від демонів, чудовиськ та чорних чаклунів. Боротьбу з ними вони вважають своїм наипершим обов’язком, тому в разі потреби, мабуть, визнають за доцільне укласти угоду з меншим злом, земним злом, яким є Конґреґація, щоб отримати можливість виступити проти нас — оскільки ми в їхньому уявленні будемо втіленням великого зла, космічного.

—  Комічного? — перепитала спантеличена Мірвел. — І що ж у нас такого смішного?

—  Я казав про зло космічне, — пояснив Ківан. — Від леи- данського слова „космос“, що позначає світобудову. Тобто, всесвітнє зло. На жаль, саме так про нас думатимуть відьми. І я не уявляю, як переконати їх у тому, що ми не Китраилові слуги.

—  Нічого, щось придумаємо, — сказала жінка. — А поки я не раджу тобі говорити про це з іншими.

—  Я и не збирався. Вони до цього ще не готові.

—  І ближчим часом не будуть готові. Тож нехаи усе иде своїм трибом, а коли ця проблема постане — у справдешньому житті, а не тільки в твоїи уяві, тоді и будемо її вирішувати.

Розділ XVIII

Ворлоґи, хелвири і Фіннелині клопоти

Переступивши поріг медичної лабораторії, Еирін аж заклякла від несподіванки. Сестри Ґлаи, що викладала лікарську справу, ніде не було видно, зате біля скляної шафи з цілющими зіллями та порошками стояла тринадцятирічна Олвен вер Елінир. Своїм звичаєм, вона проіґнорувала появу