людини на ворлоґа або хелвира є предметом розгляду медичної науки. Та спершу я хочу почути, що тобі про це відомо.
— Зовсім мало, сестро, — відповіла Еирін. — Я знаю, що деяким демонам не вдавалося пристосуватися до умов земного світу, і Темна Матерія, з якої складаються їхні тіла, залишалась нестабільною и поступово розпадалася. Щоб не загинути, вони знаходили ослаблених від хвороби або поранення людеи і вселялися в них. Якщо при цьому людська душа відлітала, залишаючи тіло під цілковитою владою демона, з’являвся ворлоґ. Якщо ж людина виживала, поділяючи з демоном контроль над тілом, то це був хелвир.
Олвен знову пхикнула. Цього разу Ґлаи не залишила її поведінку без уваги, а сердито зиркнула на дівчину и запитала:
— Маєш якісь зауваження? Еирін щось неправильно сказала?
— Ну, в принципі, правильно, але безграмотно,— із зарозумілим виглядом промовила Олвен. — Така примітивна термінологія не годиться для освіченої відьми. Треба говорити не про вселення в людину демона, а про інвазію демонічної сутності.
— Гаразд. Тоді скажи, будь ласка, що нового додає цеи мудрии термін до слів Еирін? Чим саме відрізняється інвазія демонічної сутності від простого вселення демона?
— Це науково коректне визначення, сестро. Коли кажуть про вселення демона, може скластися хибне враження, ніби при цьому демон залишається окремою, самодостатньою істотою, яка послуговується людським тілом, мов одягом або тимчасовим помешканням. Насправді ж ворло- ґи та хелвири не просто матеріальні вмістилища демонів — вони самі є демонами.
— Що ж, усе вірно, — погодилася з нею Ґлаи. — Разом з тим зазначу, що твоє рішуче несприиняття вислову „вселення демона“ продиктоване не стільки науковими міркуваннями, скільки прагненням похизуватися своєю вченістю. Така надмірна прискіпливість до термінології була б виправдана, якби демони могли просто захоплювати людські тіла и керувати ними, а водночас існувати окремо від них. Проте жодної такої істоти досі виявлено не було, тому не має принципового значення, вселення це чи інвазія — в обох випадках ідеться про одне и те саме. Ти, Ол- вен, нагадуєш мені деяких чаклунів, що вперто наполягають на вживанні назви „фомораиґ“, бо слово „чудовисько“, бачте, не досить наукове. Але сутність чудовиськ від цього нітрохи не зміниться, вони и далі залишатимуться такими ж мерзенними потворами. — Сестра-наставниця знову перевела погляд на Еирін. — Щоино ти розповіла про головну відмінність між ворлоґами та хелвирами. Тепер на хвильку уяви себе питомим демоном, якому не вдалося пристосуватись до умов земного світу. На кого б ти хотіла перетворитися в такіи ситуації — на хелвира чи на ворлоґа?
Від однієї думки про це Еирін зробилося моторошно. Та вона подолала свою огиду і стримано відповіла:
— На місці демона я б воліла стати хелвиром.
— Чому? Він же мусить поділяти своє нове тіло з людською душею.
— Але при цьому зберігає свою особистість, усі свої думки та спогади. Тоді як ворлоґ їх назавжди втрачає і стає.
— Не факт, що назавжди, — втрутилась Олвен. — Нам невідомо, що стається з ворлоґами, коли вони потрапляють до Ан Нувіну. Можливо, їхня пам’ять цілком повертається.
— Може и так, — кивнула Ґлаи. — Проте в земному світі ворлоґи нічого не знають про своє демонічне буття. Вони успадковують пам’ять людини, чиїм тілом заволоділи, і в історії відомо чимало випадків, коли ці істоти щиро вважали себе людьми, впродовж багатьох років жили, як зви- чаині люди, мали сім’ю, дітеи. Та попри це вони були демонами, їхня демонічна сутність прагнула творити зло, жадала крові людської. І врешті-решт ця схильність до зла брала в них гору над спогадами про колишню людяність, над усіма моральними нормами, закладеними в їхню пам’ять. У належнии час ви все це вивчатимете на заняттях з інфернальних сил, а зараз ми розглянемо, що відбувається з людським організмом на самому початку, коли демонічна сутність тільки потрапляє в нього. З медичного погляду це можна вважати особливою маґічною інфекцією, яка на ранніх стадіях розвитку ще піддається лікуванню.
Заняття було надзвичаино цікавим, і загальне враження від нього не змогли зіпсувати навіть уїдливі коментарі з боку Олвен, яка за всяку ціну намагалася виставити Еи- рін дурепою. Ближче до кінця Ґлаи запропонувала дівчатам відтворити плетиво, схема якого висіла на стіні біля дошки. Воно призначалося лише для діаґностування демонічної інвазії та визначення рівня враження нею людини. Лікувальні ж чари були надто складними, і наистарші вирішили не включати їх до програми іспитів на повноправну сестру.
Власне, и діаґностичне плетиво до недавнього часу не було обов’язковим, а Ґвен, вочевидь, не бачила жодних підстав марудитися з ним на своїх додаткових заняттях, тому Еирін довелось опановувати иого самостіино. Олвен упоралася з чарами раніше за неї, чим неабияк тішилась і навіть зловтішалася. Правда, її радість від цього трохи затьмарила та обставина, що в Еирін плетиво виишло довершенішим.
Ґлаи дала дівчатам домашнє завдання попрактикуватись у цих чарах, після чого відпустила Олвен, а Еирін попросила затриматися. Коли молодша учениця виишла з лабораторії и зачинила за собою двері, сестра-наставниця запитала:
— Еирін, ти ж розумієш, чому я вирішила об’єднати ваші з Олвен уроки?
— Розумію, сестро. Ти хочеш, щоб ми потоваришували.
