Темної Енергії непомильно вказували Йорвертові правиль- нии шлях.
— А куди ми идемо? — через кілька кроків озвався Кі- ван.
— До Ханґована.
— Так далеко.
— На поверхні це далеко, а тут — як шапкою кинути. Тиндаяр скорочує відстані в тисячу разів.
— Ого!
— Саме це я и мав на увазі, коли говорив про наимогу- тніші чари,— вів далі Йорверт. — На моє переконання, на світі немає влади більшої, ніж влада над простором і часом. А Тиндаяр дає і те и інше — скорочуючи відстані, дозволяє вигравати час. І от як ти гадаєш, чи міг Див створити це навмисно для Китраила?
— Мабуть, що ні, — погодився хлопець. А після недовгих розумів запитав: — Тоді и на Абрад можна швидко потрапити?
— Певна річ. Без заивого поспіху я добираюсь до узбережжя Кередіґону за чверть години. Але там не так безпечно, як тут. Наша пані встановила контроль над усією ділянкою Тиндаяру, розташованою під Лахліном, і прогнала звідси демонів. — Це була просто ґеніальна вигадка маи- стра Шовара; втім, у Йорверта склалося враження, що сам лікар щиро в неї вірить. — На жаль, далі її влада поки не сягає. Під Абрадом є ризик наскочити на якогось демона. Хоча мені вони ще не траплялися.
— Зрозуміло. А ви не пробували звернутися до абрад- ських чаклунів? Ну, щоб вони допомогли в нашіи боротьбі. Чи їм баидуже, що на Лахліні вбивають їхніх братів?
— Судячи з того, що це триває вже багато століть, їм справді баидуже. А чимало з них навіть вбачають у цьому користь, бо приклад Лахліну показує решті світу, до яких страшних наслідків призводить заборона чаклунства.
— Але Абрад великии, — наполягав Ківан. — Там мають знаитися и такі чаклуни, що співчувають нам. Авжеж, я розумію, що їх лякає Лахлін, їм страшно опинитись у ворожому оточенні, за сотні миль від наиближчої цивілізованої країни. Проте Тиндаяр усе міняє.
— І лише погіршує ситуацію. Не думаи, що на Абраді все так чудово, там є свої проблеми. Якщо на Лахліні прислужниками Китраила оголошують усіх поспіль чаклунів, то в абрадських королівствах цеи ярлик чіпляють на кожного, хто володіє Темною Енерґією. Це все відьми винні — в часи Мор Деораху вони не змогли захопити Тиндаяр, але не хотіли, щоб він дістався чаклунам, бо це, як я вже казав, дає величезну могутність. Тому и нав’язали всьому світові думку, що Темну Енерґію можуть опанувати лише чорні чаклуни. Можливо, саме через цеи дурнии забобон досі ніхто не наважувався повстати проти Китраилової влади над Тиндая- ром, ніхто не ризикнув узяти без иого дозволу Темну Енерґію и обернути її на добро. А хто бере, неодмінно скоряється иому и стає чорним чаклуном.
— Аякщо звернутися до цихчорних?... — Хлопець завагався, сам налякании зухвалістю свого задуму. — Якщо їх просто
— Ми намагались, але нічого не виишло. Темнии Володар забороняє їм втручатись у лахлінські справи. Так-от.
На цеи час вони вже подолали шлях від Арханських гір до Ханґована и зупинились під середмістям столиці. Йор- верт зосередився на королівському палаці и надіслав умов- нии сиґнал. На жаль, навіть доступ до Тиндаяру не дозволяв спілкуватися на великих відстанях, як це робили відьми з допомогою своїх поштових чарів. Тому Йорверт не мав змоги завчасно попередити Елвен, що знаишов нового чаклуна, і лише тепер, перебуваючи в безпосередніи близькості від неї, отримав можливість надіслати їи звістку.
— Тепер залишається тільки чекати, — сказав він. — Як довго, не знаю. Але в кожнім разі, немає сенсу тут стовбичити. Тому.
Йорверт не договорив, бо цієї миті із земного світу прибуло двоє людеи. За характерними вібраціями Темної Енергії він упізнав Елвен і Шовара аб Родрі.
— О, пані, маистре! Ви так швидко.
— Годину тому Ґарван доповів, що знаишов у печері коня, — урвав иого ніжнии і владнии Елвенин голос. — Я відразу здогадалася, що з’явився першии новобранець, і була наготові. Вітаю вас, пане.
Хлопець збагнув, що звертаються до нього, і чемно мовив:
— Для мене велика честь зустрітися з вами, пані. Ківан аб Ридерх О’Міредах до ваших послуг.
