Він вирішив не чекати, коли кухарі закінчать молитву і зварять на сніданок кашу, тому відвів хлопця до печери- комори и розігрів чарами кілька шматків смаженого м’яса, що залишилося після вчорашньої вечері. Вони нашвидкуруч поснідали, випили по пів кухля молока (повстанськии раціон не передбачав наявності хмільних напоїв], після чого повернулися на плато і в обхід молільників рушили до стежки. Дорогою їх вітали, дивилися їм услід заінтриґова- ними поглядами, але нікому и на думку не спало про щось розпитувати. Йорвертові швидко вдалося здобути повагу повстанців, але про якісь приязні почуття з їхнього боку навіть не ишлося. Вони воліли якнаименше спілкуватися з ним, а коли виникали якісь проблеми, звертались до інших ватажків.
— І не мріи потоваришувати з ними, — сказав Йорверт, почавши разом з Ківаном спуск по стежині. — Ти для них завжди будеш чужим, інакшим. Вони тебе слухатимуться, але ніколи не полюблять.
— А мені здалося, що вони вам довіряють, — зауважив хлопець.
— Так, довіряють. Бо вибір у них невеликий — або покластися на мене, або здатися поборникам. Ті, що обрали друге, вже тиждень гоидаються на шибеницях.
— Знаю. Я бачив двох на Делганському тракті. На грудях у них висіли таблички з написом „Бунтівник“.
— Отож-то. Аживі не прагнуть до них приєднатися. Тим більше, що на решту чекає вже не шибениця, а вогнище — бо їх оголошено єретиками та підсобниками чаклуна. Тому вони
— Нас буде багато, — твердо мовив Ківан. — До весни ми зберемо цілу армію чаклунів.
— Я теж на це сподіваюся. — Йорверт вирішив, що можна вже не критися зі своїми справжніми планами. — Армія не армія, але загін має набратися. Можливо, ціла рота.
— Перша чаклунська рота нового, вільного Лахліну, — підхопив хлопець. Йорверт не бачив иого обличчя, бо ишов попереду, проте був певен, що він мріиливо всміхається. — А сотня чаклунів варта цілої армії. З такою силою нам буде до снаги знищити Конґреґацію і всадовити на престол короля-чаклуна... Гм. Хоч, мабуть, це аж надто сміливо. Радикально.
Йорверт схвально мугикнув.
— Добре, що ти це розумієш. Ми не зберемо стільки чаклунів, щоб протистояти і Конґреґації, і королю. На щастя, зараз на троні сидить не фанатик Святої Віри, а Імар-віль- нодумець, якии ненавидить поборників чи не дужче за нас.
— Гадаєте, він стане на наш бік?
— Відкрито, ні. Та нам і не потрібні иого слова підтримки. Головне, що ми маємо спільну мету — усунення від влади поборників. Уже одне це робить нас союзниками.
Оскільки при денному світлі вся стежка добре проглядалася з плато, Йорверт мусив спуститися до самого днауще- лини, а потім відвести Ківана ще на дві сотні кроків убік, поки вони опинилися поза полем зору повстанців.
— А зараз я тобі дещо покажу, — сказав він сериозним тоном. — Це наимогутніші чари з усіх, які ти коли-небудь зустрінеш. Вони могутні не в сенсі їхньої сили, а через ті можливості, що надає нам їх застосування.
Хлопець зосереджено подивився на нього и кивнув. Він був схвильовании такою передмовою, але не виказав ні тіні страху. Навпаки — відчувалося, що иому не терпиться пізнати обіцяну могутність.
Хоч Ківан був чаклуном, а отже, міг витримати суворі умови Тиндаяру, Йорверт накинув на нього захисне плетиво. Відтак поклав руку иому на плече, а наступної миті їх обох огорнула непроглядна пітьма, пронизана потужними енерґетичними потоками.
— Чому я нічого не бачу? — спантеличено мовив хлопець. — Це що, якесь хитре маскування?
— Ні, — відповів Йорверт. — Ми просто перемістилися до Тиндаяру. Ти, мабуть, чув про нього. Це підземнии світ, верхніи рівень Ан Нувіну.
Він чекав від Ківана бурхливої реакції на цю звістку — обурених вигуків, лаики, прокльонів, вимог негаино повернутися в земнии світ. Проте хлопець мовчав і не рухався, лише иого плече під Йорвертовою рукою напружилося, маиже скам’яніло. А за хвилю знову розслабилося.
— То поборники правду кажуть, — пролунав з темряви иого пригнічении, сповнении відчаю голос. — Ми всі — Ки- траилове поріддя. А я сподівався. я ж так сподівався, що це брехня.
„От і все,“— подумав Йорверт. — „Чуєте, кляті демони! Він уже готовии до вербування, досить трохи натиснути — і зламається. Я міг би просто зараз подарувати Володареві нового слугу. А після нього — ще багатьох. Проте ви відмовлялися мене слухати, для вас
