Превелебнии Ф’яхран визнав, що це було б чудово, а відтак став наполягати на тому, що вранці Йорверт має бути відпочилим і зібраним, тому мусить добре виспатися. Йорверт поступився иого вмовлянням, пішов до печери, ліг на свіи сінник і десь через півгодини таки спромігся заснути. Його сон знову був сповнении лютих демонів...
Коли він прокинувся, вже розвиднілося. У печері ватажків нікого не було, зате на плато зібралися маиже всі повстанці, щоб послухати ранкову проповідь Ф’яхрана аб Оші- на. За час перебування на каторзі панотець ще радикальніше переглянув свої реліґіині погляди і маиже впритул наблизився до південної доктрини, не сприимаючи в ніи лише два постулати. Передовсім, він відкидав учення про переселення душ і дотримувався традицшних лахлінських уявлень про вічне раювання для праведників та вічне прокляття для грішників. Також превелебнии Ф’яхран заперечував південську тезу про гріховність (хаи і не смертну] будь-якої маґії, а натомість погоджувався в цьому питанні з позицією Духовної Ради Півночі, яка визнавала гріхом застосування чарів на шкоду людям, проти Небес і на користь Ан Нувінові.
„А що наикумедніше,“— подумав Йорверт, виходячи з печери на свіже вранішнє повітря, — „за цим формулюванням не всі чорні чари є апріорно лихими. Щоправда, до Ел- вен ще нікому не вдавалося володіти Темною Енерґією і водночас відмовлятися служити Володареві..“
Близько семи десятків людеи, уклякнувши навколішки, молилися. Чи не наизавзятішими і наиревнішими з них були карні злочинці, що знаишли собі розраду у вірі и щиро, всім серцем сприиняли вчення превелебного Ф’яхрана, яке давало їм надію на прощення Дива та порятунок безсмертної душі від пекельних мук.
Решта повстанців стояли трохи осторонь і просто слухали слова проповідника. Переважно це були переконані вільнодумці, кожен з яких мав свої реліґіині погляди, але всіх їх об’єднувало одне — вони вважали, що Великии Див (якщо він, звісно, є] не потребує демонстративних прославлянь та поклоніння.
При Йорвертовіи появі від гурту таких вільних слухачів відокремився Ківан аб Ридерх і підіишов до нього. У хлопця був досить бадьории вигляд як на людину, що весь попере- дніи день і половину ночі продиралася через гори. Втім, він, на відміну від Йорверта, мав змогу кілька годин поспати міцним, спокіиним сном, у якому не було жодного демона.
— Доброго ранку, Еинаре, — привітався з ним Ківан.
— Здоров був, — відповів Йорверт. — Давно встав?
— Ні, не дуже. Але встиг тут трохи роздивитися. Гарне місце для табору. Неприступне. А дно ущелини — мов на долоні. Коли поборники туди потикнуться, їх можна легко закидати камінням та вогнем.
Йорверт кивнув:
— Якраз цього ми и чекаємо, та вони досі нас не зна- ишли. Але рано чи пізно знаидуть, і тоді почнеться розвага. Сподіваюсь, їм вистачить дурості притягти із собою гармати.
Хлопець широко посміхнувся:
— Це справді буде розкішно! Одна влучна іскрина — і діжки з порохом вибухнуть. Я частенько думав про те, як захищатимусь від поборників, коли вони штурмуватимуть міи дім. Тільки там я б довго не протримався. А тут. — Він зітхнув. — Та и тут так само. На жаль, я не вмію забиратися на такі стрімкі скелі и не знаю, як добувати провізію.
— Нічого, навчишся. І то швидше, ніж думаєш.
— Дуже на це сподіваюся, бо поки від мене мало користі. Я ледве піднявся сюди по стежці, а якби ще взяв із собою сумку. До речі, дякую, що принесли мої речі. А як там Стрибунець?
— Він уже в надіиному місці.
— В якому?
— Потім розповім, це довга історія. А зараз не маю часу — треба оглянути околиці. Звичаина ранкова розвідка.
— Мені з вами можна? — цілком проґнозовано запитав Ківан.
— Чого б і ні, — знизав плечима Йорверт. — Практика тобі не завадить.
