продажу маина, що не підпало під судо- вии арешт, ніде в сумці не було. Вочевидь, хлопець тримав їх при собі — зашитими в пояс абощо.
„І правильно,“— подумав Иорверт, огортаючи Стрибунця плетивом, покликаним заспокоїти тварину перед переходом до Тиндаяру и захистити її від згубного впливу Темної Енерґії. — „Хоч розумніше було б узагалі не згадувати про гроші, а до сумки покласти худенькии гаманець із двш- ком золотих та кількома срібляками...“
Поринувши разом з конем у підземнии світ і проишов- ши півтори сотні кроків на південнии схід, Иорверт опинився поблизу сорок третьої милі Делгансько-Касневид- ського тракту. Тут иому довелося згаяти зо чверть години на орієнтацію, та врешті він знаишов скупчення будівель, однієї великої и кількох менших, довкола яких тяглася міцна огорожа, наипевніше, кам’яна, з широкою брамою и трьома бічними хвіртками.
Це скидалося на садибу сільського лорда — ким, власне, и був Ківан аб Ридерх. Иорверт виишов на поверхню за пів- милі звідти, на пустельніи ділянці тракту, сів на Стрибунця и рушив у протилежному від садиби напрямку, до невеликого села, яке помітив, обстежуючи з Тиндаяру місцевість. Певна річ, иого прииняли б і в панському домі — на Лахлі- ні не заведено відмовляти в гостинності поборникам, навіть коли вони з’являються посеред ночі. Проте там напевно впізнають Ківанового коня — а вигадати переконливу історію, як він поміняв свого господаря, буде нелегко. Тому Иорверт вирішив поїхати в село, завітати до наибільшого обіистя і без заивих церемоніи розпитати заспаних хазяїв про тутешнього поміщика та иого родичів.
Утім, до села він так і не дістався, бо на півдорозі перестрів чотирьох тутешніх мешканців — сорокарічного чоловіка з трьома молодиками, яких тои назвав своїми синами. Можливо, вони и справді були ріднею, однак Иорверт дуже сумнівався, що ці четверо глухої та морозної ночі ви- ишли просто прогулятися. Мабуть, підстерігали якогось самотнього подорожнього, щоб пограбувати иого, і, побачивши здалеку Иорверта, визнали иого за ласу здобич. Та при наближенні розгледіли форму поборника, і весь їхніи боио- вии запал миттю здимів. Навіть наивідчаидушніші розбш- ники (а що вже казати про звичаиних сільських бандюг] воліли не зв’язуватися зі всемогутньою Конґреґацією.
Иорверт запитав у них, де тут поблизу можна знаити пристоине місце для ночівлі. Як він і сподівався, старшии чоловік шанобливо і трохи боязко відповів, що достоинии пан недавно проминув поворот на путівець, якии веде до Неяд Ґевраху, садиби місцевого лорда. Иорверт поцікавився, що це за лорд, і слово за словом витяг із селян історію про юного Ківана аб Ридерха та иого конфлікт із батьковими братами и сестрами. Також він дізнався, що в середині монфовіра Ківан прогнав усіх родичів зі своєї землі и заборонив їм повертатися до рішення суду (очевидячки, ишлося про рішення Королівського Суду, оскільки справу в суді Делганського Князівства хлопець на тои час уже програв]. З усього почутого випливало два важливі висновки: по-перше, Ківан розповів про себе чисту правду; а по-друге, він не любив нікого з рідні и не повівся б на шантаж поборників.
Розвернувшись, Иорверт погнав коня в іншии бік. Запопадливість селян не діишла до того, щоб вони бігцем супроводжували иого, і це було їхнє щастя, бо Иорвертові аж руки свербіли повбивати всіх чотирьох. Проте вони були чемні, не нав’язувались иому, тому він, віддалившись від них на три сотні кроків, спокшно переишов у Тиндаяр, відвів Стрибунця до печери під Шан Хваир і залишив иого там разом із запискою для маистра Ґарвана, в якіи просив знаити для коня гарну стаиню, де за ним дбаиливо доглядатимуть. А сам перевдягнувся в своє повстанське вбрання, прихопив Ківанову сумку з речами і вже іншим шляхом, через верхівку східної скелі, повернувся до табору.
Як і півтори години тому, нічну варту очолював Аврон аб Кадуґан. За цеи час до нього приєднався Ф’яхран аб Ошін, якии після розмови з Ківаном так і не зміг заснути, бо досі був сповнении глибоких підозр щодо хлопця. Иорвертроз- повів обом ватажкам, що знаишов коня на тому місці, яке вказав Ківан, і простежив за слідами иого шлях цієї ночі. Усе вказувало нате, що сюди він їхав сам-один, без стороннього супроводу.
— Та це ще не значить,— зауважив превелебнии Ф'я- хран, — що в усьому іншому він казав правду. Поборники можуть тримати иого на гачку. Я знаю їх краще, ніж усі ви разом узяті. Вони підлі, підступні и безпринципні, для них немає нічого святого. — Можливо, раніше Ф’яхран аб Ошін був поміркованим вільнодумцем, але каторга перетворила иого на запеклого єретика, і понад усе на світі він ненавидів поборників, вважаючи їх справдешніми прислужниками Китраила. — Я вже говорив шановному професорові, що в минулі часи Конґреґація часто маніпулювала чаклунами, взявши заручниками членів їхніх родин або інших близьких їм людеи.
— Так, я знаю, — сказав Иорверт. — А ще мені відомо, що це давало змогу королям будь-якої миті звинуватити непокірливих керівників Конґреґації у потуранні чаклунам. Тому в тисячу сто двадцять восьмому році Поборча Рада ухвалила постанову, якою категорично забороняла вести переговори з чаклунами и залучати їх до співпраці. Ви ж самі розумієте, панотче, що наш король Імар тільки и чекає законного приводу, щоб завдати удару по верхівці поборників. Аивар аб Фердох нізащо не наважиться на такии ризиковании крок.
— Він не наважиться, — погодився Ф'яхран аб Ошін. — Але інші. Ви дуже помиляєтесь, юначе, коли думаєте, що в Конґреґації існує єдинии центр прииняття рішень.
— Я так не думаю, — запевнив иого Иорверт. — І, в принципі, допускаю, що ваші підозри можуть справдитися, хоч і вважаю це малоимовірним. Проте маю намір перевірити хлопця. Зранку візьму иого з собою в розвідку і дам иому кілька нагод ударити мене в спину. Якщо Ківана підіслали поборники, він неодмінно цим скористається.
Аврон аб Кадуґан схвально кивнув. Иорвертові слова він зрозумів так, що на той час його товариші вже з'ясують, чи співпрацює Ківан з поборниками, і в разі ствердної відповіді на це питання хлопця чекатиме швидкии та суво- рии суд. Йорверт теж не виключав, що муситиме вбити хлопця — але з іншої причини.
— Що ж, гарнии задум.
— Гарнии, але небезпечнии, — сказав колишніи проповідник. — Ви маєте усвідомлювати, Еинаре, що наше повстання тримається на вас. То чи варто вам так ризикувати?
— Я нічим не ризикую, панотче. Ківан набагато слаб- шии за мене, він нічого мені не заподіє. А впевнитися в щирості иого намірів нам конче необхідно. Тоді ви зможете довіряти иому, а я стану тренувати иого силу, навчу багатьом корисним чарам, і тоді доля повстання вже не залежатиме від однієї-єдиної людини.
