Десь через годину Аврон аб Кадуґан зауважив, що їхніи новобранець має втомлении вигляд, і запропонував відкласти розмову до ранку, коли він трохи відпочине. Ківан, якии натоичасуже підживився шинкою з хлібом, неабияк зрадів цим словам, негаино влігся на запропоновании иому сінник і миттю заснув. Четверо ватажків, включно з Браденом, що вже закінчив своє чергування, також полягали спати, а Иорверт, чия варта якраз починалась, і старии професор- вільнодумець разом виишли з печери в морозну ніч.
— Розумнии хлопчина, — сказав Аврон аб Кадуґан. — Дуже розумнии.
— Ще б пак,— знизав плечима Иорверт; для нього це було самоочевидним. — Дурні чаклуни на Лахліні не виживають. Щоб не накликати на себе підозр, треба бути і розумним, і хитрим, і вкраи обережним.
— То ви иому вірите? Певні, що він не шпигун?
— Маиже певен. Проте перевірити иого історію не завадить. Уранці зустрінуся з моїми товаришами и попрошу їх усе з’ясувати. Пішов би до них просто зараз, але маю чергувати.
— Я вас заступлю, — запропонував професор, на що Иорверт і розраховував. — Однаково сьогодні вже не засну.
Чим швидше ми впевнимося, що хлопцеві можна довіряти, то буде краще. А він сильнии чаклун?
— Потенціино сильнии, але невмілии. Та це не біда. Він розумнии, тому вчитиметься швидко. До весни стане гарним біицем.
— От і добре, біиці нам не завадять. А надто ж, бшці-ча- клуни... Правду кажучи, Еинаре, я теж не дуже вірив, що до нас приєднається ще бодаи один чаклун. Якби вони були готові битися за звільнення Лахліну, то вже б давно підняли повстання. А так, кожен з них тільки и мріє про втечу на Абрад.
— Досі вони не мали змоги згуртуватися, — сказав Йор- верт, як говорив це багато разів. — А наше повстання дає такии шанс. Чаклуни итимуть до нас, бо не боятимуться, що це якась хитромудра пастка поборників. Ківан лише перша ластівка, повірте мені.
Закінчивши розмову з професором, Йорверт повідомив решті вартових, що залишає їх під орудою Аврона аб Каду- ґана, і став спускатися стежкою в ущелину. А коли з табору иого вже не могли побачити, переишов через Тиндаяр до великої печери, розташованої під північним схилом Шан Хваир, наибільшої гори Архарського Хребта. Саме сюди Шо- вар аб Родрі и Ґарван аб Малах приносили харчові припаси та різнии крам, що иого замовляв для повстанців Йорверт. Цього разу ніякого збіжжя тут не було, лише під стіною стояла велика скриня, захищена чарами від вологи та плісняви, а на ніи лежала записка. Вона була від маистра Ґарвана:
Як ви й просили, сьогодні відвідав Карсаллоґ. Багато розпитувати не довелося, на вулицях тільки й розмов що про вчорашню спробу розбійників на чолі з невідомим чаклуном викрасти Марвен і Ґрайне вер Киннах. Цей задум провалився, старшого з розбійників, Раґнала на прізвисько Дикий, схопили. Чаклунові вдалося втекти. Дівчата цілі й неушко- джені, їхній корабель уже продовжив плавання.
Маю надію, що повідомив вам гарні новини.
Ґ. М.
„Авжеж гарні,“ — задоволено подумав Йорверт. — „Просто чудові! Феилан, хоч і страшеннии боягуз, таки не підвів. Усе зробив правильно..“
Тепер відьми остаточно впевняться, що соратники Яр- лаха аб Конала націлилися на Катерлах і намагаються не пустити відьмака Бренана аб Ґрифида на престол, а натомість підтримують котрогось із иого суперників. Власне, для цього мало б вистачити и отруєння короля Енгаса, проте Йорверт вирішив підстрахуватися. Було вкраи важливо відвернути відьомську увагу від подіи на Лахліні, заиняти їх іншими клопотами, і Катерлах видавався ідеальною приманкою. Країна з Мінеганської П’ятірки, на яку зазіхають чорні — та на саму думку про це оскаженіє будь-яка відьма!
„Нехаи вони шукають ворогів у Катерласі, нехаи підозрюють усіх поспіль. Головне, щоб не надумали втрутитись у лахлінські справи і все нам зіпсувати. А якщо дуже пощастить, то и Моркадес вер Ріґан перерве свою місію в Кереді- ґоні и поїде аж до самого Катерлаху. Наистаршим буде важко знаити іи рівноцінну заміну..“
Йорверт відкрив скриню, видобув звідти червонии по- борницькии мундир з ранґовими відзнаками декана (тобто десятника — поборники з невідомих причин дуже полюбляли вживати леиданські терміни і в цьому були схожі на ненависних їм чаклунів], чорні штани з червоними лампасами и багрянии плащ. Кілька днів тому, під час однієї з розвідувальних вилазок, він перестрів патруль поборників, убив усіх п’ятьох патрульних і забрав одіж того з них, що був наиближчии иому за комплекцією. А тепер випала слушна нагода скористатися цією формою.
Перевдягнувшись, Йорверт почепив на пояса кобуру з пістолем (зброя теж була трофеиною], після чого переишов на дно ущелини і досить швидко розшукав коня, на якому приїхав Ківан. Стрибунець виявився дужим, гарячим і водночас слухняним жеребцем гнідої масті; він мав на собі стареньку, але якісну и міцну збрую, а до сідла було припасовано шкіряну сумку. Дослідивши чарами її вміст, Йорверт виявив у ніи лише одяг та три книжки — певно, Ківанові наиулюбленіші, які він не захотів залишати родичам. Гро- шеи, виручених від
