— О’Міредах? — перепитала Еирін. — Я знаю в Шогаи- ріні багатьох О’Міредахів. Із котрих ви?
— Я належу до молодшої, делганської гілки нашого роду. Про нас ви, мабуть, і не чули.
— Чомуж, я. Але про це згодом. Продовжимо нашу розмову в іншому місці. Ви знаєте, куди ити, лорде Й. Еинаре?
— Так, пані, — відповів Йорверт, знову поклавши руку на Ківанове плече.
— Тоді ходімо.
Усі четверо повернулися в земнии світ і опинились у скромно вмебльованіи кімнаті невеликого двоповерхового будинку, розташованого в незаможному, але и не надто бідному раионі Ханґована. Цеи будинок утримувався за дер- жавнии кошт, иого офіціині господарі, підстаркувате глухе подружжя, мешкали на першому поверсі и носа не потикали на другии, що иого під вигаданим ім’ям винаимав Ґарван аб Малах — тут він проводив таємні зустрічі зі своїми міськими інформаторами.
Дівчина зміряла Ківана пильним, допитливим поглядом, а хлопець у відповідь аж уп’явся в неї очима. Елвен не можна було назвати довершеною красунею, проте її м’яка, лагідна врода справляла на більшість чоловіків приголомшливе враження. І Ківан тут не був винятком.
— Скільки вам років, лорде Ківане?
— Чотирнадцять, пані. Вже ближче до п’ятнадцяти.
— А мені шістнадцять, ближче до сімнадцяти. Не така вже и велика різниця. До речі, мене звати Елвен вер Каи- лем. З роду О’Шехлаин.
— О! — хлопець миттю зорієнтувався, і на иого обличчі застиг вираз безмежного подиву. — Князівна Шогаирін- ська?!
Маистер Шовар несхвально похитав головою. А Йор- верт промовив:
— Пані, я не думаю.
— Я знаю, що роблю, лорде Еинаре. На довіру відповідаю довірою, як і належить у колі людеи, що поважають одне одного. Лорд Ківан не має жодних підстав співпрацювати з нашими ворогами. Тепер він знає про наші можливості и розуміє, що ми здатні зарадити будь-яким проблемам з иого рідними, близькими та друзями.
Ківан ствердно кивнув:
— Так, леді Елвен, я розумію. Але мене ніхто не шантажує. Власне, и нема через кого, бо я втратив усіх, хто насправді був близькии мені — і батька з матір’ю, и обох сестер, які вмерли ще малими.
— Співчуваю вашому горю.
— Дякую, пані.
Елвен знову глянула на Йорверта:
— Отже, лорд Ківан успішно проишов випробування?
Йорверт заперечно хитнув головою:
— Я не став цього робити. Він би однаково не піддався. Тому я відразу розповів про вас.
— Перепрошую, — втрутився хлопець. — А яке випробування?
