Еирін не подобалися всі ці розмови про нову Ґвенину Іскру, від них їи ставало дуже незатишно і навіть трохи лячно. Тієї ночі п’ять днів тому вона гадала, що головне для неї переконати в своїи непричетності старших та наистар- ших сестер, а далі вже буде просто. Однак насправді наи- важчим випробуванням виявились такі от невинні балачки з подругами, коли доводилося стежити за кожним своїм словом і водночас удавати цілковиту безтурботність. Наи- менше напруження, наименшии фальш, наименша незграбність при спробі змінити тему розмови могли навести дівчат на підозри — тим більше, що вони и так ладні були в це повірити, і їх стримувала лише невинна поведінка Еирін та ще тверда впевненість старших у тому, що вона тут ні до чого.
На щастя, невдовзі приишла Брі і стала скаржитися подругам на „цю нестерпну зануду Івін“, яка затримала її маиже на годину через „жалюгідну краплину“ розлитого на уроці алхімії реактиву. І хоча та краплина, як з’ясувалося, пропалила наскрізь грубу дубову стільницю, Брі все одно наполягала на тому, що таке покарання було занадто суворим.
Еирін негаино вступилася за свою кураторку, її підтримала и Арвен, а от Морін стала на бік Брі, бо також вважала Івін надміру вимогливою. Гелед у цю суперечку не втручалась, але явно була згодна з Еирін та Арвен. Ще місяць тому вона вивчала алхімію та загальну маґію разом з Морін, а тоді на Тір Мінегані з’явилась Івін, і сестри-наставниці з цих дисциплін дружно віддали їи слабшу з учениць, щоб зосередитися на роботі зі здібнішою. Івін, що була наимолодшою за віком учителькою в Сестринстві, мусила примиритися з цим — бо, зрештою, їи перепала левова частка занять із Еирін. Зате Морін і Гелед заздрили одна одніи перша воліла б повернутися до своїх колишніх наставниць, тоді як друга була б рада навчатись у Івін.
З появою Брі дівчата більше не заводили мову про Ґвен, а доїли морозиво і взялися далі причепурювати вітальню. Коли робота вже добігала кінця, Фіннела затягла Еирін до Гелединого кабінету і, зачинивши двері, спитала:
— Надішлеш мого листа?
— Залюбки, — відповіла Еирін. — Даваи.
Кузина присіла на стілець, закотила краи сукні и видобула з нашитої на нижню спідницю кишені складені вдвоє аркуші.
— Ось, — сказала вона і зненацька зашарілася. — Надішли Бренанові... Тільки не читаи.
— Гаразд, не читатиму, — промовила Еирін, ледве стримуючи глузливу посмішку.
За час, проведении на Тір Мінегані, Фіннела вже тричі писала Бренанові, але досі нітрохи не бентежилася, звертаючись із проханням надіслати її листа. Причина такої зміни в кузининіи поведінці була для Еирін цілком очевидна — раніше Бренан був заручении з Ґвен, тож Фіннела могла розраховувати лише на иого дружбу і після того прикрого інциденту в Кил Морґанасі мусила з цим змиритись, а він, із властивою иому незлопам’ятністю, пробачив їи ті образливі слова. Та віднедавна ситуація докорінно змінилась, і кузина, схоже, знову загорілася ідеєю на заздрість усім на світі жінкам запопасти собі чоловіка-відьмака.
ЕИрін розклала на столі чотири списані аркуші, створила поштове плетиво і, зорієнтувавшись у просторі, надіслала листа в напрямку трохи східнішому від Тахріна — туди, де, за її розрахунками, якраз мали перебувати Бренан та Мораґ. Для більшої певності вона скористалася Мора- жиною адресою, оскільки чари чекання Бренана були заслабкими и вимагали надзвичаино точного націлювання, що було важко зробити за теперішніх умов.
Усупереч своіи обіцянці не читати листа, Еирін мимоволі вихопила очима иого перші рядки:
Дорогий Бренане!
Я хотіла написати тобі ще чотири дні тому, коли почула про Ґвен, але подумала, що ти, мабуть, дуже засмучений, і мої слова розради лише роздратують тебе. Однак мене не полишають сумніви, чи правильно я тоді вчинила, можливо, тобі не завадила б моя підтримка, і якщо так, то...
Схаменувшись, Еирін квапливо перевела погляд на кузину и сказала:
— Готово. Тільки не думаю, що Бренан відповість тобі вже сьогодні. У кращому разі, напише завтра зранку. Коли хочеш, я зроблю для тебе кілька аркушів із чарами чекання и надішлю Мораґ їхніи маґічнии знак.
— Ні, не варто, — відповіла Фіннела, ховаючи свого листа до спідничної кишені. — Ми ж зустрінемося завтра після занять, тоді и заберу.
Якусь хвилю Еирін вагалася, потім обережно промовила:
— Тільки не надто обнадіюи себе, сестричко. Не думаи, що тепер, коли Ґвен стала відьмою, Бренан уже твіи.
Кузинині щоки знову спалахнули яскравим рум’янцем.
