— Не кажи дурниць...
— А хіба не так? То заприсягнися, що в гадці цього не маєш, і я негаино попрошу пробачення за свої підозри.
Фіннела ніяково потупилася.
— Ну, гаразд, я справді про це думала, — визнала вона. — І що тут такого? Ґвен розірвала з ним заручини, він тепер вільнии, а я гарна для нього пара. Ти ж не станеш цього заперечувати?
— Ні, звичаино. Ти була б иому чудовою дружиною. — Тут Еирін нітрохи не покривила душею, вона справді так думала. — Але Бренан кохає Ґвен і ще не скоро забуде її. Наиближчим часом він і чути не захоче ні про яке одруження.
— Це нічого, я зачекаю.
— Ти не розумієш, Фіннело. Ідеться не про місяці, а про роки. Може, навіть про десяток років. Бренанові нема куди поспішати, він бо ж відьмак. А ти не зможеш так довго чекати, та и батьки не дозволять тобі марнувати свою молодість.
Кузина скрушно зітхнула:
— Я все розумію, Еирін. Та однаково хочу спробувати.
— А я и не кажу, що це цілком безнадшно. Чоловіки не- передбачувані, хтозна, як поведеться далі Бренан. Але ти маєш бути реалісткою і не покладати на свіи задум великих надіи. Бо інакше на тебе чекатиме гірке розчарування.
— Знаю. Та якщо я зараз нічого не зроблю, потім усе життя шкодуватиму. Так мені Ронвен наворожила.
— Правда? — зацікавилась Еирін. — І коли?
— Учора ввечері. Я її ще з довнаха вмовляла, та вона довго впиралася, торочила, що не хоче втручатись у наші справи, боїться наврочити лихо. Але я не поступалась і врешті добилася свого.
— Можу тільки поспівчувати бідолашніи дівчині, — зауважила Еирін. — Це взагалі дивно, що їи вдалося протриматись аж три дні. То що ж саме вона наворожила?
— Що Бренанове серце зболене и розбите. Що він ще не готовии до нового кохання, але я припущуся фатальної помилки, якщо відмовлюсь від боротьби за нього.
— Гм. Здається, Ронвен сказала тобі те, що ти и хотіла від неї почути.
— Я певна, що вона не збрехала,— переконано мовила Фіннела. — Після того ворожіння її цілии вечір трусило. Проте налякана не була — отже, пророцтво не містило нічого страшного, що вона могла б приховати від мене. З Рон- вен легко мати справу, всі її почуття буквально написані в неї на обличчі.
— Ну, гаразд, нехаи це справжнє пророцтво. Перевірити иого на істинність все одно неможливо, бо воно персоніфіковане. Та чи від цього щось змінилось у твоїх намірах? Якби Ронвен наворожила, що всі твої намагання будуть марними, ти б відступилася?
Фіннела рвучко хитнула головою:
— Нізащо. Я була б дурна, якби відмовилася від такого шансу через якесь непевне ворожіння. Шкода, що я зараз не в Катерласі, тоді б усе було легше. От якби Бренан приїхав наТір Мінеган... А знаєш, Еирін, чому б тобі не запросити иого до нас?— запропонувала вона, вдаючи, ніби лише зараз про це подумала, хоч мабуть, носилася з цією ідеєю впродовж останніх днів. — Може, тебе він послухає.
— Ні, не послухає, — відповіла Еирін. — Бренан і ногою не ступить на мінеганську землю, поки тут буде Ґвен, це ж очевидно. А вона затримається в нас щонаименше до осені. Івін каже, що наистарші дозволять їи складати іспити не раніше монфовіра.
— А хіба на це потрібен їхніи дозвіл?— здивувалась Фіннела.— Коли Ґвен підтвердить вільне володіння всіма базовими плетивами, то зможе вимагати іспитів у будь- якии час. Чи я щось наплутала?
— Ну, тут є певні тонкощі. А втім, твоя правда. Якщо Ґвен твердо стоятиме на своєму, наистарші ніде не подінуться, будуть змушені поступитись їи. Хоча не думаю, що вона стане заперечувати проти їхнього рішення. З її листів я зрозуміла, що Ґвен дуже рада повернутися на Мінеган і наиближчим часом не планує иого залишати. Але ти не журися, — втішила Еирін кузину. — Ти зможеш побачитися з Бренаном улітку, коли поїдеш додому на канікули. Вчора він мені написав, що навесні збирається вирушити в подо- рож по
