— Намагається виконати свою частину угоди, — так само пошепки відповіла Брігід, для більшої певності створивши легкі глушильні чари, щоб її слів не почули сусіди.— Але в нього нічого не вииде.
Альса, слід віддати їи належне, виглядала цілковито незворушною і мовчки, зосереджено дивилася на Фінвара аб Даихі.
Першим із лордів-радників оговтався наистарішии, Дорван аб Раґнал.
— Шшо са маяшня, молотии шоловіше! — беззубо прошамкав він. — Се ш немошливо. Лошт Пшенан вітмовившя віт пшетенсіи на пшестол.
— Не зовсім так, лорде Дорване,— відповів Фінвар.— Лорд Бренан лише вирішив відкласти свої претензії на маи- бутнє, а наразі поступитись лордові Ріґвару. І завважте, це було иого власне рішення, тут він пішов проти бажання своїх сестер-відьом, які прагнули чимшвидше всадовити иого натрон. Дехто вбачає в такому вчинкові прояв невпевненості в собі, але я з цим не згоден. Навпаки, лорд Бренан продемонстрував зрілість, самостшність і розважливість — рідкісні риси для юнака иого віку. Згадаите, панове, себе в юності. Гм, хоч декому не треба и згадувати, — він кинув швидкии погляд на молодого ґрафаЕигаинського, — але ви, лорде Кохране, розумієте, до чого я веду. Отож, панове, уявіть, що вам вісімнадцять років і ви маєте надію здобути корону Катерлаху. Це не якась там примарна, безплідна мрія, про що в народі кажуть „дурень думкою багатіє“, а справжніи, реальнии шанс, підкріплении усією міццю Відьомського Сестринства. Чи стали б ви сумніватися, вагатися, чи зупинили б вас цілком слушні міркування про те, що ви ще надто молоді и недосвідчені для керування такою великою, такою могутньою країною? Нехаи кожен відповість сам собі на це запитання, ая не побоюся чесно и відверто визнати перед вами всіма, що напевно не встояв би перед спокусою.
Гладкии лорд зупинився, щоб перевести подих, і цим негаино скористався Ідвал аб Ґоронві, ґраф Ридихенськии, якии свого часу так завзято сватав старшого сина до Ґвен, що примудрився зіпсувати стосунки з більшістю вищих лордів. Вибувши з боротьби за престол, він не став долучатися до жодного з таборів і, як подеикували, взагалі не збирався нікого підтримувати.
— Ви мене дивуєте, лорде Фінваре. Від кого, від кого, а від вас я цього не чекав. Відмовляєтеся від боротьби за престол, хоча маєте вже вісім голосів, рахуючи и ваш власнии, усіляко розхвалюєте лорда Бренана... Невже відьми вас зачарували?
Певна річ, останні слова були мовлені жартома, проте ніхто з членів Ради не вичавив із себе навіть кволої усмішки. Усі вони не менше за Ідвала аб Ґоронві були спантеличені Фінваровим учинком. Ґраф Оґирськии сердито супився, иого брат нервово жував кінчик свого довгого вуса, а ґраф Коркаигськии марно намагався вдавати, ніби иому все баидуже. Ці троє явно почувалися пошитими в дурні, а от решта четверо лордів, що підтримали Фінвара аб Даи- хі, були просто розгублені. Вочевидь, він таки попередив їх, що готує сюрприз, але не пояснив, якии саме.
— На щастя, ні, лорде Ідвале, — із сериозним виглядом відповів Фінвар аб Даихі. — Відьомські чари на мене не діють, і моє ставлення до самих відьом нітрохи не змінилося. Я шаную Сестринство, але рішуче не сприимаю багатьох иого політичних методів. Це ще одна причина, чому я відмовляюся претендувати на престол і закликаю всіх вас віддати свої голоси за лорда Бренана. Іншого виходу просто не бачу. Якщо королем стане хтось із теперішніх претендентів — чи то я, чи то лорд Ріґвар, чи то лорд Авлаид, — він буде надзвичаино вразливим, бо над ним висітиме підозра у співпраці з чорними чаклунами. Відьми чинитимуть на нього тиск, контролюватимуть кожен иого крок, втручатимуться в державні справи — і робитимуть це буцімто для захисту краї ни.
— Рано чи пізно професора аб Мередида схоплять, — зауважив старшии син Дорвана аб Раґнала, лорд Лугаид, якии разом з рештою братів випхав свого батька з Дінас Талбота і тепер сам порядкував у ціи наипівнічнішии провінції Катерлаху, представляючи в Раді шляхетські збори князівства. — Його вже кожен собака на Абраді знає. І тоді все з’ясується.
— Так, можливо, схоплять, — погодився Фінвар. — Та чи справді все з’ясується? Я так не думаю. У Кованхарі вважають, що Феилан аб Мередид лише виконував чиєсь доручення, він не така людина, щоб бути організатором змови, і міг навіть не знати, на кого працює. Та навіть якщо знає — чи скаже про це? А якщо и скаже — чи оприлюднять відьми иого зізнання? Я в цьому дуже сумніваюся. Навпаки, маи- же певен, що вони приховають правду и оголосять, що при затриманні чорнии професор намагався вчинити самогубство, тож довелося иого впокорити.
— Ви так гадаєте, лорде Фінваре? — скептично мовив Дармад аб Махін, що був обрании до Ради від рондавськоі шляхти. — Але якии у цьому сенс? Навіщо відьмам покривати злочинця? Надто ж коли ним виявиться новии король або хтось із иого оточення.
Вгодоване обличчя Фінвара аб Даихі розпливлося в по- блажливіи посмішці.
— Ви, лорде Дармаде, надміру ідеалізуєте відьом. Я з повагою ставлюся до ваших поглядів, але не поділяю їх. Безумовно, відьми чимало роблять для захисту земного світу від прислужників Ворога, але передовсім вони дбають про своі інтереси. І в їхніх інтересах буде не викривати злочинця, а максимально скористатися ситуацією для посилення свого впливу на Катерлах. Якщо, боронь Диве, до змови буде причетнии новии король, байдуже, прямо чи опосередковано, відьми шантажем примусять иого до послуху, фактично перетворять на покірливу маріонетку. Варіант з ґрафом для них також вигідний вони матимуть у на- шіи Раді цілковито слухняну людину і водночас продовжуватимуть тиснути на короля, вдаючи, ніби и далі підозрюють иого у зв’язках з чорними. А коли настане слушнии час, без наименших зусиль зведуть лорда Бренана на престол.
Слухаючи гладкого лорда, Шаина ледве стримувала своє праведне обурення. Як він сміє так говорити?! Як ио- му тільки язик повертається зображати відьом безпринципними владолюбцями, ладними на будь-яку підлість задля досягнення поставленої мети? Він просто міряє їх на свіи копил, бо не уявляє, що хтось може відмовитися від вигоди і вчинити інакше — чесно та порядно... Разом з тим, іи муляла неприємна, бентежна думка, що Фінвар усе ж має підстави для таких огидних припущень. Вони самі їх дали, коли півмісяця тому, видуривши в нього зізнання, пообіцяли мовчати в обмін на співпрацю.
— А ви пропонуєте вже зараз обрати лорда Бренана королем, — озвався Конлех аб Ґерант. — І поступитися відьмам без наименшого спротиву.
