— Ми всі знаємо, яка буде відповідь, — сказав він. — Лорд Бренан напише, що цілком довіряє лордові Ріґвару, не сумнівається в иого непричетності до подіи у Карсаллоґу, тому не змінить свого рішення. Та коли ми поставимо иого перед доконаним фактом, він буде змушении скоритись нашіи волі.
— Але так не годиться, — озвався Флоид аб Дереґ, ґраф Лімнахськии. — Ми не можемо обрати лорда Бренана без иого згоди. Він чітко висловив свою позицію, що воліє зачекати з претензіями на престол.
— Проте від самих претензіи не відмовлявся, — наполягав Фінвар аб Даихі. — І якщо лорд Ріґвар без будь-яких передумов зніме свою кандидатуру, ми матимемо всі підстави проголосувати за лорда Бренана. Це єдинии для нас вихід.
Утім, було очевидно, що на більші поступки ґраф Ярвіи- ськии не піде. Він уже засвідчив, що не чіпляється за корону, але не и збирався зовсім усуватися від боротьби.
Тут підвівся Асґер аб Каирадоґ, ґраф Тироґенськии. Він належав до лоялістів, проте не підтримував Ріґвара аб Ко- вґала через територіальну суперечку між їхніми князівствами. Власне, це була навіть не суперечка, а дріб’язкова тяганина довкола жалюгідного клаптика землі, чия приналежність стала сумнівною, відколи річка, по якіи проходив кордон між цими двома катерлахськими провінціями, трохи змінила своє русло. Загалом, проблема не була варта и того паперу, якии ґрафські урядники з обох боків змарнували на листування з цього приводу, однак лорд Асґер не хотів поступатись і твердив, що кордон має пересунутися слідом за річкою, а лорд Ріґвар так само принципово наполягав на иого незмінності відносно наземних орієнтирів. Саме тому ґраф Тироґенськии був невдоволении рішенням Бренана не претендувати цього разу на престол, бо досі вельми тішився на думку про те, як иого сусід спіимає обли- зня на виборах.
— Ви помиляєтеся, лорде Фінваре, є и іншии вихід, — промовив Асґер аб Каирадоґ. — Я, звісно, не поділяю ваших підозр щодо лихих намірів з боку Відьомського Сестринства, але цілком визнаю слушність решти наведених вами арґументів. Як і ви, я не сумніваюся, що рано чи пізно лорд Бренан стане королем, і так само переконании, що за наявних обставин „рано“ буде краще, ніж „пізно“. Крім того, мене не менше за вас жахає думка про те, що з необережності ми можемо власноруч віддати корону Об’єднаного Королівства людині, яка тим або іншим чином пов’язана з чорними чаклунами. З цієї причини я від самого початку підтримував лорда Бренана, а після иого відмови взагалі вирішив ні за кого не голосувати, щоб зберегти чистим своє сумління. Але ви своїм мужнім учинком присоромили мене. Я усвідомив, що не можу залишатися осторонь і робити вигляд, ніби мене це не стосується. Водночас я розумію, що ваша пропозиція не набере належної кількості голосів, тому треба шукати компромісне рішення. Так, щоб у разі, коли новии король, попри наші сподівання, все-таки виявиться причетним до змови, авторитет Об’єднаного Королівства загалом і нашої Ради зокрема зазнав якнаименших збитків. Відьми — наші вірні союзники, а проте вони представляють іншу державу, нехаи і дружню нам, тому буде неправильно повністю довірити їм нагляд за королем Катерлаху і фактично віддати иого під їхню владу. За спиною короля має стояти тои, хто цілком пов’язуватиме своє маибутнє з нашою країною і насамперед дбатиме про її інтереси — бо вони збігатимуться з иого власними. Він повинен отримати досить широкі повноваження, щоб за потреби швидко вжити рішучих заходів і подолати кризу ще в самому її зародку.
— І як ви пропонуєте це зробити? — запитав Фінвар.
— Дуже просто: обрати зразу двох королів — теперішнього и наступного за ним. Панове! — Голос Асґера аб Каирадоґа залунав урочисто і піднесено. — Від імені Князівства Тироґен і Княжого Дому О’Шіґрин я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Рі- ґвару аб Ковґалу О’Гедвину, ґрафові Ярвшському, та лордові Бренану аб Ґрифиду О’Меиніру, високому панові Тір Міне- гану, за умови, що першии набуде всіх королівських титулів та повноважень негаино и невідкладно, а другии перебере на себе ці титули та повноваження після смерті вищеназваного лорда Ріґвара або в разі иого неспроможності надалі виконувати королівські обов’язки.
Серед лордів-радників зчинився гармидер. Відразу кілька з них схопилися на ноги і наввипередки стали висловлювати свої сумніви та заперечення. У відповідь, ґраф Тироґенськии спокшно и арґументовано доводив законність своєї пропозиції.
— Я просто не можу повірити! — приголомшено мовила Брігід; вона зверталася до Альси, але Шаина розчула її. — Ці двоє явно змовилися.
Шаина збагнула, що це справді так. Надто вже вчасно ґраф приишов на виручку Фінварові, та и сам гладкии лорд, як тепер було очевидно, всім своїм попереднім виступом готував ґрунт саме для цієї пропозиції . Однак інші члени Ради не могли цього запідозрити, бо не знали про обставини, які змусили Фінвара аб Даихі припинити свої змагання за корону, і тим більше не здогадувалися про иого угоду з Бренаном.
„Цікаво, що ж він пообіцяв ґрафові? Хоч, може, и нічого. Можливо, Асґерові видалася заманливою сама ідея затьмарити лордові Ріґвару всю радість від перемоги, перетворивши вже ґарантоване иому царювання на таку собі подобу тривалого реґентства, як перехідного етапу до сходження на престол справжнього, повноцінного короля — Бренана...“
Тим часом лорди-радники викликали до себе кількох урядовців, зокрема міністра права та голову Верховного Суду, і стали з’ясовувати в них юридичні аспекти пропозиції ґрафа Тироґенського. Кивін аб Енгас не втручався в їхню дискусію, а тихо про щось говорив із першим міністром.
— Брігід, — уперше від початку зборів озвалась Альса, — я визнаю, що мало тямлю в політиці. Та невже и тобі
не спадало на думку, що можна викинути такого коника?
— Ні, не спадало, — відповіла Брігід. — Мені и саміи соромно. „Закон про королівську владу“ не дозволяє обирати наступного короля ще за життя чинного, але в ньому ніде не идеться про заборону
— Якщо Бренан не стане заперечувати, — зауважила Шаина.
