По обіді ї м довелося затриматись у трактирі, оскільки на Бренана посипалися листи-привітання від відьом, і він мусив бодаи коротко відповісти на кожен із них. Згодом Брігід переслала иому листа від новообраного короля Рі- ґвара, в якому тои сухо і стримано ділився з ним своїми міркуваннями щодо їхнього спільного врядування. Коли Бре- нан прочитав иого і разом з Мораґ та Ліамом став обдумувати відповідь, Брігід знову дала про себе знати — цього разу вже власним листом з порадами про те, що саме і як саме написати королю. Невдовзі схожі рекомендації наді- ишли и від наистаршої сестри Кеиліон вер Маллаиг, якіи Брігід оперативно надіслала копію Ріґварового листа.
Після цього Бренан остаточно переконався, що паперової роботи иому вистачить на всю решту дня, тому без заперечень пристав на Моражину пропозицію залишитись у трактирі до ранку. Все одно квапитись не було сенсу, бо він виїхав із Тахріна з таким розрахунком, щоб мати в запасі принаимні день на різні непередбачені затримки.
З листом до короля иому всіма силами допомагала Мораґ, мобілізувавши на це свої куці дипломатичні здібності. Втім, переважно вона працювала листоношею — надсилала до Брігід кожен новии абзац, якии потім повертався з виправленнями та зауваженнями. Загалом, Брігід могла и сама скласти всього листа, а Бренанові залишилося б тільки переписати иого власним почерком. Проте навіть пропонувати цього не стала, за що він був дуже їи вдячнии.
На щастя, Мораґ не довелося марудитись ні з фарбуванням шовкової тканини, ні з вишиванням на ніи ґеральди- чного єдинорога — символу Катерлаху. Одар аб Іллан з’ясував у господині трактиру, що за годину звідси по бічніи дорозі мешкає один дрібнии поміщик, чии дід свого часу служив прапорщиком у Королівськіи Ґвардії — причому не десь-інде, а саме в королівські роті. За катерлахськими звичаями, ґвардіиські офіцери, що виходили в почесну відставку, серед інших подарунків отримували зокрема и штандарт, під яким несли службу, тож леитенант негаино вирушив до згаданого поміщика і повернувся назад зі справжнім, хоч і благеньким від часу штандартом. Останнє не було великою проблемою — Мораґ, удавшись до чарів, повернула потьмяніліи вишивці колишніи золотии блиск, додала вицвілому полотнищу червоної барви і наклала на нього скріплювальне плетиво, щоб воно, бува, не розірвалося на сильному вітрі. А десь через півгодини по тому до трактиру примчав середніи син поміщика, шістнадцятирічнии Гамі- шін аб Бедвир, і запропонував свої послуги прапороносця. Він планував навесні вирушити до Тахріна і там наинятися на віиськову службу, тому, порадившись із батьком, вирішив не втрачати такої блискучої нагоди зарекомендувати себе. А Бренан розважив, що катерлахськии шляхтич, хаи навіть не віиськовии, краще пасуватиме до катерлахського королівського штандарту, ніж мінеганськии ґвардієць.
Листи від відьом надходили всю другу половину дня, і їхня злива вщухла лише ввечері, коли чи не кожна сестра, що володіла поштовими чарами, вже висловила иому вітання. Дослухавшись Моражиної поради, Бренан написав зразок листа, призначеного для всіх відьом, з якими він не був особисто знаиомии і не вів регулярного листування, а потім иому залишалося просто додати належне ім’я. Через те наибільше роботи припадало саме на Мораґ, яка надвечір дуже втомилася, надсилаючи в різні кінці Абраду Бре- нанові відповіді и раз по раз створюючи нові чари чекання для наступних вітальних листів.
Останніи лист, що надшшов иому того дня, був від Фін- нели. Певна річ, вона також привітала иого, але цим не обмежилась і м’яко, ненав’язливо дала кілька слушних порад, ґрунтованих на її власному досвіді, як принцеси. А певніше, на досвіді її братів-принців — як позитивному, Лоґа- новому, так і неґативному, Делвиновому.
Дарма що лише вчора ввечері вони з Фіннелою обмінялися листами, Бренан з великою приємністю написав їи перед сном аж три сторінки, а вранці, чекаючи на сніданок, додав іще дві. Мораґ не стала з нього кепкувати, однак, надсилаючи Еирін листа, хитрувато всміхалася. Бренан здогадувався, про що вона думає, але нітрохи цим не переимався. Нехаи собі думає, що забагається, а иому до цього баидуже.
Насправді він зовсім не шукав у Фіннели втіхи, просто читати її листи и відповідати на них було дуже
Після сніданку вони вирушили в дорогу з наміром дістатись надвечір до міста Пенбедир, де від Карвадонського тракту відгладжувався Еигаинськии, що якраз і вів до мети їхньої подорожі. Юнии Гамішін аб Бедвир гордо їхав попереду зі штандартом, засвідчуючи цим, що супроводжує королівську особу. Ні в кого із зустрічних не виникало питань, що ж це за така особа, позаяк учорашні відвідувачі трактиру вже встигли рознести по всіх околицях звістку про появу в Катерласі не лише нового короля, а и принца-наступника.
І якщо раніше прості люди ставилися до Бренана хоч і шанобливо, але відсторонено, вбачаючи в ньому лише чужинця-відьмака, що заміряється на катерлахськии престол, то тепер їх ніби підмінили. До їхньої шанобливості зненацька додалося благоговіння, а колишня холодна чемність змінилася щирою приязню и запопадливістю.
— От бачиш,— прокоментувала Мораґ,— а ти боявся. Народові багато не треба, він невибагливий Йому цілком досить того, що лорди в Тахріні визнали тебе за свого. А отже, ти справді свіи — і тут більше нема чого обговорювати.
На обід вони зупинились у великому селі, яке широко розкинулося по обидва боки дороги. Земля, що її обробляли місцеві селяни, належала Відьомському Сестринству, тож тут Бренана вітали вдвічі приязніше, бо він, до всього іншого, був їхнім паном. Зустрічати иого хлібом-сіллю виишов цілии натовп гарно вбраних людеи на чолі зі свої м старостою, якии після імпровізованої церемонії вшанування провів дорогих гостеи до тутешньої корчми, де на них уже чекало щедре частування. За обідом їм грали сільські музйки, і Бренан, украи зворушении такою гостинністю, дуже радів, що це село не фігурує в иого угоді з Фінва- ром аб Даихі. Він знав це напевне, бо воно належало до Королівської Області, а Брігід, з огляду на стратеґічну значущість столичного реґіону, не поступилася тут жодним маєтком.
Набагато пишнішии, хоч уже и не такии щирии прииом чекав на Бренана в Пенбедирі. Це невелике місто входило до складу Карвадонського Князівства, тож тамтешні мешканці були трохи засмучені, що їхніи ґраф не став королем, але це зовсім не завадило їм виказати свою шану принцові Катерлаху. Як і передбачала Мораґ, ні в кого не виникло жодних сумнівів, як иого називати — навіть попри те, що Рада Лордів так і не наважилась офіціино запровадити цеи титул.
Увечері, під час бенкету, влаштованого місцевою шляхтою та міською старшиною на честь Бренана, надшшов черговии лист від Брігід, до якого додавалася копія щоино ухваленого Радою і вже підписаного королем „Закону про лорда-наступника престолу“. Коли бенкет закінчився, Бре- нан уважно ознаиомився з текстом цього документа. Щодо деяких моментів він був змушении звертатися за консультацією до Мораґ, але в більшості формулювань розібрався сам і загалом був утішении результатом. Повноважень иому надали небагато, та и то вони переважно супроводжувались умовою „за дорученням короля“, „з відома короля“ або „спільно з королем“, а за наиголовнішии обов’язок було поставлено „ґрунтовне и систематичне вивчення катерлахського права, досконале оволодіння мистецтвом державного врядування, старанне студіювання історії Об’єднаного Королівства, знаиомство з иого звичаями та традиціями“. У цьому контексті згадувався куратор, призначе- нии Радою з-поміж вищих лордів, і Бренан ніскілечки не сумнівався, що ним стане Фінвар аб Даихі.
