— Наше князівство континентальне,— пояснив Монаган, — і завжди славилося своєю сухопутною армією. Але на суші Катерлах давно не воював і в наиближчому маи- бутньому не воюватиме. От якби наш рід правив одним із приморських князівств, то батькові вдалося б зібрати біль- шии флот, ніж тои, з яким він вирушив на Лаврадири. Тоді, можливо, досяг би успіху. Лаврадирці и самі раді повернутися під владу Катерлаху, їм геть не подобаються нав’язані еидальцями південські порядки. Вони мало не щороку надсилають до нас делеґації з проханням про допомогу, тому рано чи пізно нам доведеться вирішувати цю болючу проблему... А ви що думаєте з цього приводу?
— Нажаль, поки нічого, — чесно зізнався Бренан. Він не хотів відповідати хитрими викрутасами на щирість свого співрозмовника. — Я ще дуже кепсько орієнтуюся в багатьох питаннях, які для кожного катерлахця здаються очевидним, і саме з цієї причини вирішив поступитися лордові Ріґвару. Зараз це питання в иого компетенції. Ну, а я можу лише переказати вам позицію леді Еирін вер Ґледіс, яка вважає, що з боку її діда, герцоґа Рувінського, то була неправедна віина, і захист одновірців став для нього просто зручним приводом для загарбання чужих земель.
— Он як? — здивувався Монаган. — Досить несподівано для онуки Амона аб Гована... А ви що, не довіряєте її судженням?
— Чому ж, довіряю. Але не висловлюю її думку, як свою, бо хочу скласти власну — на підставі знаиомства з усіма фактами, а не лише з їх тлумаченням.
— Так, це правильно, — не став заперечувати молодии ґрафич. — В ідеалі правильно. А з іншого боку, королі та князі не в змозі особисто розібратись у всіх питаннях, з яких мають ухвалити рішення. На це їм просто забракне і часу, і сил. Тому в більшості випадків доводиться покладатись на думку міністрів та радників.
— Але є питання, в яких конче необхідно розбиратися особисто, — зауважив Бренан. — Це питання вшни та миру, життя і смерті. Такі справи я розглядатиму в наименших деталях, від початку и до кінця.
— Тоді на вас чекає багато роботи, лорде-наступнику, — сказав Монаган. — Дуже багато.
Корабель з Марвен і Ґраине прибув наступного дня невдовзі після другої по півдні. Ще на світанку сестра Морка- дес повідомила листом орієнтовнии час, коли вони допливуть до Еигаина, згодом уточнила иого, а о пів на другу написала, що їм залишилося менше години. Тож Бренанові не довелося цілии ранок нервувати в непевному очікуванні і надсилати вниз по річці патрульних, щоб вони сповістили иого про наближення корабля. Останнього листа від Мор- кадес він отримав, уже готуючись до від’їзду, і негаино, але без заивого поспіху, вирушив з ґрафського палацу до розташованого на околиці міста річкового порту.
Коли корабель став наближатися до берега, Бренан розгледів на иого палубі двох молодих на вигляд жінок, вдягнених надто легко для сьогоднішньої морозної погоди. Поруч із ними стояли дві темноволосі дівчинки в ошатних і, напевно, дуже дорогих шубках. Менша з них була десь така на зріст, якою він пам’ятав старшу; ну, а старша вже сягала маківкою вище плечеи обох відьом — яких, до речі, не можна було назвати низенькими. Обидві дівчинки дивились у бік Бренана; менша несміливо махала иому рукою, а от старша стояла маиже нерухомо.
„Великии Диве, як вони виросли!“ — подумав Бренан. — „А Марвен маиже доросла. Стала справжньою красунею. І така схожа на тітку Лінед...“
Нарешті корабель причалив, і матроси перекинули на берег широченькии дерев’янии місток. Бренан не став далі чекати і мало не бігцем переишов по містку на борт. Менша з дівчат після коротких вагань кинулась иому назустріч, тоненько пропискотіла„Бренане, братику!“, обхопиларука- ми иого за тулуб і притулилася обличчям до грудеи. Він обіиняв її и став гладити по голівці.
— Ґраине, рідненька, нарешті.
Між тим, одна з відьом, що мала розкішне руде волосся, легенько підштовхнула вперед старшу дівчинку. Марвен підіишла до нього і схилилась у досить вишуканому, як на її тепле вбрання, уклоні:
— Моє шанування, ваша світлосте.
Бренан рвучко схопив її за руку і стиснув маленьку долоньку в своїи руці.
— Ои, Марвен, облиш! Яка там світлість! Для тебе я просто брат. Я так скучав за вами, дівчата. Мені вас так бракувало. І мені дуже, дуже шкода через те, що сталося. Я просто не маю слів, як мені прикро.
Ґраине тихенько заплакала, продовжуючи тулитись до Бренана. Марвен не зронила ні сльозинки, лише гірко зітхнула і врешті перестала чинити опір, дозволивши Брена- нові пригорнути її до себе.
— Ну, як ви доїхали? — запитав він за хвилю. — Все гаразд?
— Так, братику, — урвавши схлипування, відповіла Ґраине і підняла до нього своє заплакане личко.— Леді Моркадес і леді Мірґен були дуже добрі до нас. Правда ж, Марвен?
Марвен мовчки кивнула, вивільнилася з Бренанових обіимів і, видобувши з рукава шуби хустинку, стала дбаи- ливо витирати вологе від сліз сестрине обличчя. Тим часом до них наблизились обидві відьми і привіталися з Брена- ном. Як він і думав, рудоволоса була
