Серед нечисленних
По-перше, враховувала можливість, що новий король або хтось із його наближених виявиться причетним до змови з чорними чаклунами, і намагалася пом’якшити наслідки пов’язаного з цим скандалу, представивши все так, що тоді відьми діятимуть не самі по собі, не на власнии розсуд, а за вказівкою законно вповноваженого на це лорда-насту- пника. По-друге ж, таке положення закону, нехаи і суто формально, підпорядковувало відьом, що наразі перебували в Катерласі, королівськіи владі в особі Бренана.
— Хитро придумано, — зауважила Мораґ. — І головне, що ми не маємо підстав для заперечень — ти ж бо наш брат- відьмак. Хоча, звичаино, заперечували б, якби цеи закон не було ухвалено
— Як-як? — перепитав Бренана.
— Це такии леиданськии правничии термін, — пояснила вона. — У даному випадку він означає, що закон виписано конкретно під тебе і иого дія не поширюватиметься на якогось іншого лорда-наступника, скажімо, на твого старшого сина. Хоча я переконана, що ти будеш єдиним лордом- наступником, а вже твої діти цілком офіцшно матимуть титули принців та принцес.
Бренан насилу стримав важке зітхання, знову згадавши про Ґвен, і повернувся до вивчення закону. Наостанок иого розважив пункт про обов’язок лорда-наступника престолу регулярно здіиснювати поїздки до інших країн, представляти там державні інтереси Об’єднаного Королівства и налагоджувати дружні стосунки з чужоземними володарями. Безсумнівно, на цьому наполіг король Ріґвар, аби мати гарнии привід бодаи на два-три місяці щороку позбуватися Бренанової присутності в Катерласі. Але цеи иого намір нітрохи не суперечив бажанням самого Бренана, якии ще не вгамував своєї спраги до мандрів.
— Навесні вирушу в дипломатичну подорож по Південному Абраду, — сказав він Мораґ і Ліамові. — Налагоджуватиму стосунки з тамтешніми королями. І неодмінно завітаю в Леннір — Еирін дуже розхвалювала свою країну.
— Підгадаи так, щоб застати на канікулах принцесу
Фіннелу,— порадив иому Ліам, по-змовницькому підморгнувши. — Вона буде рада тебе бачити.
Цього вечора Бренан знову отримав від Еирін Фіннели- ного листа і так само, як учора, перш ніж лягти спати, написав їи розлогу відповідь.
У Пенбедирі Бренанів почет збільшився мало не втроє за рахунок молодих шляхтичів, які, за прикладом Гамішіна аб Бедвира, зголосилися супроводжувати иого до Еигаина. Отож тепер у їхньому загоні переважали катерлахці, як це и годилося для оточення лорда- наступника катерлахського престолу.
Бренана дуже дивувало, що ніхто з них (як, власне, и усі, кого вони зустрічали по дорозі] ні на мить не піддав сумніву иого високии і досі нечувании у Катерласі статус, ніхто не зажадав підтвердження, дарма що Мораґ мала при собі надіслану відьомською поштою грамоту з офіціиним рішенням Ради Лордів. Ім просто вірили на слово; а точніше, вірили синьо-червоним мундирам мінеганських ґвар- діиців, які свідчили про те, що з ними ї де не просто знатна жінка, а відьма. І попри своє різне ставлення до відьом, часом навіть вороже, люди не припускали и думки, що вона може так нахабно брехати.
Утім, довго приимати Моражині слова на віру нікому не довелося. На другии день після від’їзду з Пенбедира їхніи загін обігнали урядові кур’єри, що мали наказ довести до відома підданих, що в них з’явився новии король разом із наступником престолу. Хоч зазвичаи усі звістки про наиважливіші події в країні розходились інакше. Завдяки відьмам, про них негаино ставало відомо в столицях усіх князівств (за винятком хіба Рондава, чии ґраф через свою знамениту скнарість не запрошував до себе на гостину відьом], а вже звідти інформація надходила до найдальших куточків Катерлаху. Проте зараз половина відьом, що мешкали в княжих містах, з’їхалися до Тахріна, а решта на цеи час вирушили провідати сестер у сусідніх країнах, отож вісті довелося поширювати старим дідівським способом —
від центру королівства до периферії .
Незважаючи на те, що чисельність загону істотно зросла, він не став рухатися повільніше, оскільки всі нові супутники Бренана були дужими и витривалими молодими людьми. З Пенбедира до Еигаина вони доїхали за неповні чотири дні, що було досить пристоино для зимового часу, і маиже на цілу добу випередили корабель, на якому пливли Бренанові кузини в супроводі сестер Моркадес вер Рі- ґан і Мірґен вер Евлін. На щастя, першии місяць зими був не дуже суворим, повноводна Авон Гір і не думала замерзати, тому їм не довелося сходити на берег і продовжувати подорож суходолом.
В Еигаині вже кілька днів знали про обрання Бренана наступником престолу. На відміну від решти княжих столиць, тут цю звістку отримали оперативно, бо сестра Рошін вер Фраиг, вирушаючи разом з молодим ґрафом Кохраном до Тахріна, завбачливо залишила вдосталь аркушів з чарами чекання. Це був один із проявів особливого ставлення Сестринства до Дому О’Барфін. Як правило, за кожен швид- кии лист правителі мусили віддячувати відьмам щедрими дарунками (а якщо без чемних викрутасів, то просто платити]; зате кровніи рідні Бронах вер Дилвен чимало маґі- чних послуг діставалося задарма. Правда, Бренан підозрював, що тут і не пахне сентиментальністю, це просто наслідок угоди, укладеної з Бронашиним батьком ще тридцять шість років тому. Якщо прості люди цілком задовольнялися тим, що отримували за доньку-відьму маєток, а в деяких країнах і шляхетськии титул, то знатні и могутні лорди витискали з цієї ситуації по максимуму, не обмежувалися лише землями та грошима, а виторговували і собі, і своїм нащадкам чималі відьомські преференції .
Ще на в’їзді до міста Бренана з великою помпою зустріли Кохранові брати та сестри на чолі із сімнадцятирічним Монаганом аб Ґаретом, якии залишився за старшого на ґрафському господарстві (їхня матір два роки тому ви- ишла заміж за старого вдівця Бардира аб Тага, герцоґа Кар- виського, і переїхала до Тір Алминаху). Гостеи супроводили до палацу, де згодом, після належного з дороги відпочинку, відбувся святковии бенкет. Монаган усадовив лорда-насту- пника начільне місце, що належало иого старшому братові (і Бренан, заздалегідь
