попереджении про це Мораґ, не став протестувати], сам сів поруч, а з іншого боку, в кріслі господині дому, яка разом з чоловіком перебувала в Тахріні, вмостилася п’ятнадцятирічна ґрафівна Міріш. Для Бренана це виявилося важким випробуванням, бо вона весь вечір пряла иого очима, знаи загравала з ним, а хильнувши малень- кии келишок вина, стала навпростець розпитувати, чи має він якісь шлюбні плани після розриву заручин із Ґвен. Бренан довго викручувався, не давав певної відповіді, розуміючи, що однозначне „ні“ перетворить цю дражливу ситуацію на геть нестерпну, та зрештою втомився відбиватись і, вдавши, ніби порядно захмелів, по-секрету розповів (не називаючи, звісно, імені] про одну чарівну південську принцесу, з якою має намір одружитися.
Засмучена такою відповіддю Міріш перестала діимати Бренана подальшими запитаннями, а незабаром сказала, що вже втомилась, і пішла з бенкету. А Монаган прокоментував:
— Ви правильно вчинили, лорде Бренане. Міріш дуже набридлива і ніяк інакше не відчепилася б. Сьогодні я цілии день умовляв її бути стриманою, але вона не послухалась. Частково це Кохранова провина — того ж дня, коли до леді Ґвенет повернулась Іскра, він поквапився написати нам, що тепер віддасть за вас голос лише в обмін на ваші заручини з Міріш. Але проголосував і так. Маю визнати, ви провели досконалу комбінацію. Спершу відмовилися від престолу, поступились лордові Ріґвару, а після цього він уже не мав іншого вибору, як пристати на пропозицію ґрафа Тироґен- ського. Розумів, що з иого боку буде просто непорядно и далі наполягати на своєму одноосібному обранні.
Бренан не став нічого заперечувати. За останні дні така версія подіи утвердилась маиже на офіцшному рівні. Головним героєм королівських виборів став Асґер аб Каирадоґ, відтіснивши на другии план Фінвара аб Даихі, чию відмову від претензіи на престол і виступ на підтримку Бренана схильні були розглядати, як несподіване свідчення того, що він усе ж має совість, хоч і воліє тримати її під сімома замками в похмурому підземеллі жадоби та безпринципності. Загалом, Фінварові гріх було нарікати, бо крім переконливої демонстрації своєї впливовості (а сім голосів за иого кандидатуру — це таки не жарт], він значно покращив свою репутацію в очах лояльної до відьом шляхти, став уповноваженим від Ради Лордів у питаннях освіти наступника престолу (тобто, тим самим куратором, що згадувалося в законі], а до всього іншого, миттю стихли будь-які балачки про иого можливу причетність до змови з чорними.
Ще передучора Бренан отримав від Фінвара аб Даихі листа, в якому тои вітав иого з обранням і розлого пояснював причини, чому сам відмовився претендувати на престол. Поза сумнівом, лист призначався для того, щоб упередити можливі підозри в таємних домовленостях, і тому Фінвар з ним не крився, а спершу зачитав иого чорновик усім рідним та наближеним, буцімто бажаючи порадитись із ними, у чистовому варіанті врахував деякі їхні зауваження, а з проханням надіслати иого звернувся до Норін вер Ґвенер, що цілком виправдано зажила собі слави наибалакучішої з усіх катерлахських відьом.
Наслідки цього не забарилися — як написала сьогодні вранці Шаина, зміст листа вже набув розголосу, і иого жваво обговорювали у вельможному товаристві. А особливо пильну увагу привернула до себе зроблена ніби мимохідь пропозиція розглянути можливість заручин між Фінваро- вим старшим сином Туахалом і Бренановою кузиною Мар- вен. Таким чином гладкии лорд готував ґрунт для виконання другої частини їхньої угоди, залишаючи саме її існування в глибокіи таємниці. Власне, в цьому питанні иого наміри цілком збігалися з бажанням самого Бренана, якии теж не хотів, щоб про цю угоду стало відомо широкому загалові.
— А та південська принцеса, — трохи згодом поцікавився Монаган, — це ж леді Фіннела вер Ріс, так?
— Можна сказати, що и так,— вирішив не хитрувати
Бренан. — Тільки про наші маибутні заручини я все вигадав. Просто вона перша спала мені на думку. Отже, ви чули про неї?
— Авжеж, чув. Ще б пак не чути — принцеса, чаклунка і відьмина двоюрідна сестра. А ще її дуже нахвалює в своїх листах тітка Бронах. Мовляв, і розумна, і вродлива, і вишукана, просто зразкова наречена. Кохран збирався був написати її батькові, лордові Рісові аб Тирнану, листа з пропозицією віддати її за мене, але я иого відмовив.
— Чому? — запитав Бренан.
Монаган сторожко роззирнувся і, переконавшись, що їх ніхто не підслуховує, відповів:
— Не хочу спіимати облизня. Я ж лише ґрафів брат, а міи родиннии зв’язок з відьмою тут нічого не важить, бо леді Фіннела и сама має родичку-відьму. Крім того, це безглузде сватання могло б зіпсувати наші стосунки з королем Тір Алминаху. Ми з Ігеласом аб Деґланом уже твердо домовилися, що влітку, коли иого сестрі Бринхільд мине п’ятнадцять, вона стане моєю дружиною, і я не бачу підстав руинувати цю угоду. Як ми з Кохраном ще були хлопчаками, дід навчав нас, що політика — це мистецтво можливого, і князям не годиться ганятися за журавлями в небі, така розкіш дозволена лише простим людям. Ми ж мусимо задовольнятися синицями у жмені. — Юнак стиха зітхнув. — І дід знав, що говорить. Чверть століття тому він мав реаль- нии шанс стати королем, відьми всіма силами допомагали иому, бо пов’язували з ним і иого сином, нашим батьком, плани на утвердження в Катерласі спадкової монархії. Але всіх відьомських зусиль виявилося замало, і дідові забракло лише одного-єдиного голосу. Якби заивии голос зна- ишовся, все склалося б інакше, і ця думка ніколи не давала спокою нашому батькові. На відміну від діда, він не зміг примиритися з реальністю, все мріяв про журавля в небі, думав лише про наступні вибори короля, прагнув здобути авторитет серед вищих лордів і через те кидався в різні пригоди. Остання з них — спроба повернути під владу Катерлаху Лаврадирські острови — коштувала иому життя. Ви, мабуть, чули цю історію.
— Так, чув, — сказав Бренан, хоч насправді не знав жодних подробиць; иому було відомо лише про сам факт загибелі Ґарета аб Фіннагана під час невдалого морського походу на Інісоид Лаврадир. — Співчуваю вашіи втраті.
— Дякую. — Монаган відпив з келиха ковток вина і мигцем глянув нажонґлерів, що учворяли посеред зали карколомні трюки на догоду бенкетувальникам. — Міи батько, без сумніву, був видатною людиною. Та на свою біду, він народився сином не того ґрафа.
— Перепрошую? — не збагнув Бренан.
