— Так. Леді Моркадес називала иого твоїм головним суперником.
— А ще казала, що він дуже хитрии і підступнии, — втрутилася Ґраине. — Вона думала, що це він наиняв тих розбіиників з лихим чаклуном викрасти нас, але недавно, коли тебе зробили принцом, передумала. Розповідала нам, що лорд Фінвар дуже допоміг тобі, навіть умовляв інших лордів зразу обрати тебе королем.
— Так і було, — підтвердив Бренан. — Фінвар аб Даихі виявився непричетним до того злочину. Це ще не означає, що ми стали добрими друзями, але наше суперництво залишилося в минулому. — Промовляючи ці слова, Бренан розумів, що радше видає бажане за дшсне. Фінвар мав великі амбіції і з відмовою претендувати на престол аж ніяк їх не позбувся, просто тепер шукатиме інші способи задовольнити свою надмірну жагу до влади. — Лорд Фінвар дуже заможнии і могутніи чоловік, впливовішии за багатьох катерлахських ґрафів, а може, навіть за всіх. Тому я мушу налагодити з ним гарні стосунки — якщо не приязні, то хоча б шанобливі, це піде на користь країні. На щастя, лорд Фінвар поділяє мою думку, тому вже написав мені листа і висловив готовність співпрацювати зі мною та королем Рі- ґваром для добра Катерлаху. А все це я веду до того, Мар- вен, що на знак примирення він запропонував заручити з тобою свого сина Туахала.
Якщо Марвен і збиралася поставити Бренанові цілком природні за таких обставин запитання, то не встигла, бо її випередила менша сестра:
— А цеи Туахал уже дорослии?
— Ні, Марвенин одноліток. У хвероді иому буде дванадцять.
— Він гарнии?
— Загалом, так. Досить вродливии, височенькии, стрункии. Про иого вдачу сам я судити не можу, бо ніколи з ним не спілкувався, але за відгуками інших людеи він чемнии, виховании і розумнии.
— Старшии син? — не вгавала Ґраине.
— Так, старшии,— відповів трохи здивовании Бренан; він не чекав такого практичного запитання від дев’ятирічної дівчинки. — Коли-небудь Туахал успадкує більшу частину батькових статків.
— Це добре, — задоволено кивнула Ґраине. — Як віддаватимеш мене заміж, теж знаиди мені старшого сина.
— Гаразд,— пообіцяв Бренан, погладивши її по голівці. — Шукатиму тільки старшого. Середніх і менших навіть не розглядатиму. — Відтак знову перевів погляд на Марвен. — Ти тільки не біися, я не збираюсь тебе ні до чого примушувати. І квапити також не буду. От приїдемо до Тахріна, там ти познаиомишся з Туахалом, часто спілкуватимешся з ним, гарненько взнаєш иого — тоді и вирішиш щодо заручин. І як скажеш, так і буде, це я тобі твердо обіцяю. Тож, повторюю, не біися, не переживаи, усе буде гаразд.
— Я и не боюся, — сказала Марвен. — Ти ж бажаєш нам з Ґраине добра. А ми маємо слухатися тебе, бо ти тепер старшии у нашіи сім’ї.
Трохи повагавшись, вона пересіла до Бренана, по іншии бік від сестри, і він обіиняв її за плечі.
— Так, сестричко, ми сім’я. І я дбатиму про вас, хаи що станеться. Я зроблю все, щоб ви були щасливими.
Розділ XXI
Повернення меншої сестри
Незважаючи на те, що ишла друга половина місяця ра- ґвира, в абервенському порту було маиже по-літньому людно і гамірно. Тепла течія робила судноплавання по Океану Івирид доволі комфортним навіть посеред зими, і цим західне узбережжя Північного Абраду вигідно відрізнялося від східного, де морське життя не те, щоб геть завмирало, але істотно знижувало свою активність у зимовии період. До того ж Абервен був одним зі світових центрів мореплавства и успішно конкурував, як з Дінас Ірваном і Карфирді- ном, так і з розташованими значно південніше Рондавом, Еинахом, Еврахом, Бруахаилом, Ґлахавом, Рувіном та Аихі- ном.
Ґвен зіишла з корабля нелегко, прихопивши із собою лише сумку з наинеобхіднішим, а про решту її речеи, що містились у двох валізах, як водилося, мала подбати портова управа. Нікого із сестер у порту не було, на що Ґвен і розраховувала, бо вчора ввечері, коли надсилала останні листи подругам та приятелькам, навмисно написала, що прибуде на Тір Мінеган лише по обіді. Вона не хотіла, щоб їи влаштували святкову зустріч, а воліла прибути на рідну землю звично и буденно, ніби два роки тому просто вирушила в подорож Абрадом, а не покинула острів розбита і спустошена, без наименшої надії коли-небудь повернутися сюди.
І хоча Ґвен умовила капітана при вході в бухту не надсилати на берег традиціиного сиґналу „відьма на борту“, це їи не допомогло. Люди на набережніи відразу второпали, хто вона така, і передовсім до неї наввипередки кинулися візники, пропонуючи свої послуги. Проте Ґвен не стала ви- наимати ні брички, ні карети, бо вони були надто повільні, а скористалася люб’язністю леитенанта портової варти, якии радо поступився їи конем. У своїи завзятості він збирався був відрядити з молодою відьмою кількох ґвардіиців для почесного супроводу,
