але вона переконала иого відмовитися від цього задуму.
Вулиця Белах Фарраґол, що вела з порту до міста, була, як і всі головні вулиці Абервена, широкою та просторою, тож Ґвен могла швидко гнати позиченого коня, не ризикуючи ні з ким зіштовхнутися. Колючии крижании вітер рвучко бив їи в обличчя, кусав щоки та підборіддя, але сльози, що застеляли їи погляд, були не від нього.
„Я вдома!“— твердила вона собі.— „Вдома, вдома, вдома!... І тепер я відьма. Я знову відьма!..."
Хоча відтоді минуло вже десять днів, Ґвен досі не до кінця вірила своєму щастю. Наяву вона розуміла, що те неимо- вірне диво, яке з нею сталося, цілком реальне, але щоночі її мучили страшні сни, де вона була відьмачкою. Тоді Ґвен прокидалася нажахана, мерщіи перевіряла свою нову Іскру, а потім тихенько плакала від радості, що їи це лише наснилося.
У середмісті вона мусила стишити ходу коня, бо рух тут був набагато жвавішии, та и видавалося неввічливим стрімголов проноситися повз зустрічних чаклунок, не відповівши бодаи кивком на їхні щирі вітання. А доїхавши до Белах-на-Ґваир, зустріла перших відьом — чотирьох дів- чат-підлітків дванадцяти-тринадцяти років. Сьогодні був довнах, вільнии від занять день, отож менші сестри могли із самого ранку гуляти, де ї м заманеться.
Дарма що в такому віці дівчата швидко ростуть і дуже міняються зовні, Ґвен миттю впізнала в них Олвен, Елінир, Шарлу та Енніш, які и два роки тому були нерозлиивода. Щоправда, минулого місяця між ними були виникли палкі суперечки через Первісну Іскру, та врешті-решт Олвен змирилася з прикрим для себе фактом, що менші подруги не збираються поділяти її ворожого ставлення до Еирін, і знову прииняла їх до свого товариства.
З радісним верещанням усі четверо кинулися до Ґвен через вулицю, тому їи довелося зупинитись і зіити з коня, щоб по черзі обняти їх і запевнити, що також щаслива їх бачити.
— А Бронах говорила, що ти будеш лише після обіду, — сказала Елінир. — Ти ж обіцяла написати зранку, коли точно прибуває корабель. Ми всі збирались у порт, щоб зустріти тебе.
— Дякую, сестрички. Даруите, що так сталося. Капітан не розраховував, що за ніч ми так багато проидемо, ну а я вирішила не підривати нікого зрання. Зрештою, ви и так мене перші зустріли.
Оскільки до Тах Ерахоиду залишалося вже недалеко, Ґвен не стала знову сідати на коня, а далі пішла пішки. Дівчата супроводжували її и наперебіи розпитували, що вона відчувала, коли до неї повернулася відьомська сила, чи відрізняється її нова Іскра від попередньої, а коли так, то чим саме, як тепер їи даються чари, чи все в неї виходить по-старому, чи щось доводиться перевивчати — і таких питань було безліч. Ґвен охоче відповідала на них, бо говорити про це було приємно, ба більше того — їи просто не терпілося поговорити про це з кимось, хто міг би бодаи частково її зрозуміти. Дорогою вона шкодувала, що так квапливо залишила Тахрін, не спробувавши вмовити котрусь із тамтешніх сестер поїхати разом з нею. Мораґ, Шаннон і Норін ніби и були не проти супроводжувати її, але Ґвен дала їм надто мало часу на роздуми. Ліама ж вона сама відмовила від цієї подорожі, бо він, через відсутність хисту до чарів, міг затримати її в дорозі. А листи, хаи навіть це швидкі відьомські листи, не годні були замінити живого спілкування.
— На жаль, я не дуже добре пам’ятаю колишніи рівень твоєї сили, — сказала Олвен. — Зараз він вищии чи ниж- чии?
— Наскільки я можу судити, точнісінько такии са- мии, — відповіла Ґвен. — Попервах був нижчии, але по дорозі до Рондава зрівнявся з попереднім і на цьому стабілізувався. За логікою, мав би ще трохи зрости, відповідно до мого віку, але ці два роки я не розвивала свою силу, тож усе правильно.
— А сестра Неріс, кажуть, була слабенькою відьмою, — зауважила дівчина. — Виходить, і справді сила Іскри залежить лише від її носія.
— Авжеж, усі Іскри однакові, — підтвердила Ґвен. — За винятком, звичаино, Первісної.
Олвен досадливо скривилась, а Шарла дозволила собі зловтішно захихотіти. Проте миттю вгамувалася, коли старша подруга кинула на неї похмурии погляд.
Перед самим Тах Ерахоидом їм зустрілася доросла відьма — сестра Ґлаи вер Есильт, учителька медицини. Во- на накинулася на Ґвен, мов шуліка, і тут-таки, посеред площі, оповила її густим павутинням наирізноманітніших ді- аґностичних чарів. Усі вони засвідчили, що Ґвен цілковито здорова, але Ґлаи цим не задовольнилась і стала наполягати на тому, щоб негаино провести ґрунтовне дослідження в її медичніи лабораторії.
— Зі мною все гаразд, сестро, — відбивалась від неї Ґвен. — Альса мене відразу перевірила, маиже три години промордувала.
Проте Ґлаи не поступалася:
— Так то було ще коли, дорогенька. Потім ти десять днів провела сама, без нагляду. Ох, яжілаялаАльсузатаку недбалість! Написала їи усе, що про неї думаю, а вона через це так образилася, що и досі не відповіла мені жодним словом. І головне ж, не схаменулася, не поїхала тобі навздогін, а спокіинісінько лишилась у Тахріні. Можна подумати, там від неї якась користь була, вона ж геть нічого не тямить у політиці. Та и ти, Ґвен, утнула велику дурницю. Ніхто не вимагав, щоб ти негаино поверталася на Тір Мінеган, могла б і зачекати кілька днів, знаити собі супутницю. Твоєю новою Іскорою не можна легковажити — це ж унікальне, неимовірне явище, за нею треба пильно наглядати, берегти її. А ти, мабуть, усю дорогу чарувала направо и наліво, нехтувала мої ми порадами.
