— Мабуть, поборники вже зрозуміли, що їм доведеться втікати, — озвався Ґарван аб Малах, коли від чергового влучання завалився портик над головним входом. — І тепер, либонь, думають, як винести найбільше коштовностей. Та в них однаково нічого не вийде.
Це означало, що Йорверт і Ківан вчасно захопили скарбницю. Саме зараз поборники намагалися потрапити туди, але не могли продертися через завал, буцімто викликаний бомбардуванням.
— Так, — погодився з ним ґенерал, — уже не вийде. Однак вони могли завчасно подбати про скарби.
— Наскільки мені відомо, лорде Кайлеме, вони про це не подбали. У мене немає інформації, що скарбницю вивозили.
— Раніше ви не мали й інформації про підземний хід, — скептично зауважив ґенерал.
— Атож, не мав, — ствердно кивнув Ґарван. — Проте я точно знаю, що до сьогодні лорд Айвар і в гадці не припускав такого розвитку подій. Крім того, вивезти скарбницю, передати її до чужих рук, означало б для нього повну втрату влади.
— Гм... Так, міністре, ваша правда. А раз верховний поборник тут, то й уся скарбниця, чи бодай більша її частина, має залишатись на місці.
Десь за годину по тому поборники знову пішли в масовану атаку. Проте цього разу вони не стали прориватися через площу до гармат, а розчинили північну браму і вдарили там, де, на їхню думку, очеплення було найслабшим. Плануючи операцію, ґенерал передбачав, що для відступу з міста поборники оберуть саме цей напрямок, і навмисно створив таке оманливе враження. Насправді ж у бічних провулках було зібрано значні сили, які завдали їм потужного удару з обох боків, щойно їхня колона виїхала на вулицю Бехалдир.
— Схоже, це все, государю, — промовив Кайлем аб Рор- дан. — Вони ганебно дають драпака. А їхнє начальство, мабуть, поспішає в катакомби.
Ще кілька хвилин тому Ґарван умовною фразою передав від Йорверта повідомлення, що вищі керівники Конґре- ґації вже спустилися до підземного тунелю и підірвали за собою вхід, перекривши шлях для можливих переслідувачів. Вони навіть не підозрювали, що цим замкнули себе в пастці, бо з протилежного кінця тунелю на них чекала засідка.
Імар скомандував припинити гарматнии обстріл і віддав гусарам та піхоті наказ іти на штурм Палацу Святої Віри. Ґенерал не міг пропустити такої нагоди і приєднався до своїх підлеглих, хоча і вчора, і сьогодні вранці Елвен умовляла батька не робити цього, а весь час триматися поруч із Імаром. Фергас аб Ґвиртир провів командувача заздрісним поглядом, а потім мало не з благанням подивився на короля.
— Ну, гаразд, капітане, — сказав иому Імар. — Я тут маю вдосталь захисників, нічого зі мною не трапиться. Беріть людеи і рушаите в біи.
Капітан негаино передав командирські обов’язки своєму заступникові, а сам обрав з королівського супроводу шістьох ґвардіиців, які виказували наибільшии ентузіазм, і на чолі цього невеликого загону помчав до північного краю площі, де поборники відчаидушно намагалися вирватись із оточення.
У самому ж палаці та довкола нього спротиву ніхто не чинив. Там залишалися тільки дрібні чиновники в сані дияконів і молодших проповідників, звичних воювати хіба що перами и чорнильницями, а також невелика кількість рядових поборників, які визнали за краще скласти зброю і здатися на милість переможця.
— Мабуть, лорд Аивар та інші керівники вже дісталися до виходу з тунелю,— маиже прямим текстом повідомив Ґарван аб Малах. — І коли так, то там зараз дуже гаряче. Я певен, що вони пішли не самі, а прихопили вдосталь охорони.
— Дуже сподіваюся, що верховного поборника візьмуть живим,— сказав Імар, спостерігаючи за тим, як Фергас аб Ґвиртир, розрядивши пістоля в наиближчого ворога, вихопив шаблю і врізався в саму гущу бою. — Лорд Аивар надто
легко перебудеться, якщо просто загине в катакомбах.
Розділ XXIII
Крапля сили, пір'їна від крила
Коли під кілем зашурхотів пісок, четверо моряків, облишивши весла, дружно пострибали у воду, вхопилися руками за борти і одним дужим ривком витягли човен на берег маиже до половини иого корпусу.
Мейлас аб Конхир, капітан корабля „Шерен Ейнарах“, зійшов першим і чемно подав Ріані руку. Певна річ, відьма не потребувала ніякої допомоги, але вдячно всміхнулась у відповідь, суто символічно сперлася на простягнену руку й слідом за капітаном ступила на землю Драконячого острова. Після неї човен залишило молоде подружжя, Дарах та Інґріг, потім на берег зійшов Шимас, а останнім був Колвин. Упокорений чорний тяг із собою дві важкі торби з їжею, питною водою та іншими речами, що їх Ріана визнала за потрібне взяти на острів.
