Ріана сердито набурмосилася, та все ж відповіла:
— Він і нам не довіряв, хіба не ясно? Звичаино, не так категорично, як чаклунам, але вважав, що и відьми не готові сприиняти знання цивілізації, яка прикликала в цеи світ демонів та чудовиськ. Він остерігався давати будь-яку інформацію про попередніх мешканців Абраду, бо розумів, що це дозволило б нам зробити додаткові припущення щодо значення рунічних написів і зрештою розгадати прадавню мову. На мою думку, иого побоювання були марними, і наступні тисяча років історії Сестринства це довели. Але я визнаю, що через дурість прадавніх людеи він мав вагомі підстави сумніватися і в шінанцях — навіть у відьмах.
Із цими словами Ріана рвучко розвернулася и підіишла до Колвина, якии шанобливо стояв трохи віддалік, і далі тримаючи в руках торби. Вона забрала їху нього, поставила на землю и сказала:
— Тепер, Колвине, можеш повернути свою силу.
— Слухаюсь, пані! — відповів він, тішачись із того, що може виконати черговии наказ.
Коли иого чаклунська сила знову стала видимою, Інґріг злякана скрикнула і мерщіи сховалася за чоловіковою спиною. А Дарах, хоч і був заскочении зненацька, миттю створив перед собою досить потужне захисне плетиво.
— То він що, чорнии?!
— Так, чорнии,— незворушно підтвердила Ріана.— Але не турбуитеся, він не шкідливии. Я иого впокорила.
— О!...— вражено протягнув Дарах. Схоже, згадка про впокорення налякала иого дужче, ніж сама присутність чорного чаклуна. У кожнім разі, викликала більшу огиду.
Зате Інґріг миттю заспокоїлася, виишла вперед і зміряла Колвина зацікавленим поглядом.
— А знаєте, в мене був такии здогад. Та я зразу відкинула иого, навіть із Дарахом не поділилася. Вирішила, що це дурниці. Навіщо ж вам було брати иого з собою. Могли б наиняти и звичаиного слугу.
— Мені слуги взагалі не потрібні, — сказала Ріана. — А Колвина я взяла, бо так склалися обставини. Та про них вам краще розповість професор аб Неиван. — Вона подивилася на Шимаса. — Зрештою, професоре, це ж переважно ваша історія. А я з’явилася в ніи лише наприкінці.
Шимаса нітрохи не здивувала ця вдавана скромність. За великим рахунком, Ріані було баидуже до думки чаклунів. Проте можна не сумніватися, що перед сестрами-відьмами вона припише всі заслуги собі — в тому разі, звичаино, коли буде що приписувати.
На кораблі вони не раз обговорювали, про що розповідати Дарахові та їнґріг, але так і не дшшли спільної думки. А тепер Ріана просто віддала це на Шимасів розсуд, тож він вирішив не дуже відхилятися від версії, яка вже стала офі- ціиною, і жодним словом не обмовився про Ярлаха аб Конала, але згадав про свою першу зустріч із диннеші, перенісши місце події з Тір на х-Еидалу до Румнаху і зобразивши все так, ніби це був просто візит увічливості. Мовляв, диннеші, вражении иого передчасною розгадкою невідворотного пророцтва, захотів зустрітися з ним і трохи поспілкуватися.
Молоді люди слухали Шимаса, мало не пороззявлявши роти, а Ріана вмостилася неподалік на гладкому камені, видобула з поясної сумки аркуш паперу та чарівне перо і стала щось писати — чи то листа до котроїсь із подруг, чи то чергову нотатку для своїх родових хронік. Відьма вдавала, ніби не слухає Шимасову оповідь, однак не змогла стримати задоволеної посмішки на слова про те, що вона незалежно від нього, хоч і пізніше, вже після подіи на їхелдироидсько- му тракті, розгадала Пророцтво про Першу. Такии варіант влаштовував їх обох: за Шимасом залишалася першість, до того ж він одноосібно зберіг свою наиголовнішу заслугу — тлумачення невідворотного пророцтва ще до иого остаточного здіиснення; ну, а Ріані насамперед важило те, що вона випередила інших відьом і неочікувано здобула репутацію вправного тлумача.
Коли Шимас закінчив, на нього посипалися запитання. Інґріг головно цікавило, яким диннеші був на вигляд, яке вбрання носив під час обох зустрічеи, як звучав иого голос, а практичнішии Дарах хотів знати, що він говорив слово в слово, сподіваючись, що це допоможе знаити якусь підказку до подальших діи. Тим часом Ріана дописала листа, надіслала иого за призначенням, і, підвівшись, розправила свою довгу зелену сукню. На відміну від багатьох молодих відьом, вона ніколи не носила штани, і Шимас підозрював, що справа тут не в якихось принципах, а в суто практичних міркуваннях, продиктованих надмірною худорлявістю її фігури. Звичаино, їи би не склало труднощів додати собі ваги для досягнення належних пропорціи — але через її занадто високии для жінки зріст це призвело б до втрати тендітності, яку вона, схоже, цінувала.
— Ми з професором аб Неиваном,— промовила Ріана, приєднавшись до них,— уже давно зшшлися на тому, що Колвин може нам прислужитися лише як провідник до підземного світу. Ні на що інше він не годен. А отже, ті знання, про які нам казав диннеші, криються десь під островом, у Тиндаярі.
— Тоді це лихі знання, — зауважила Інґріг. — Темні знання.
