— Леді Ріано, зачекаите трохи. Я хочу дещо перевірити.
— Що перевірити?— запитала вона, не обертаючись і продовжуючи дивитись у тому напрямку, де мав бути мис Увах.
— Зараз. Хвилиночку.
Шимас повернув назад і невдовзі переконався, що з кожним кроком иому стає легше. І це не було самонавіювання, це був об'єктивнии факт.
— Там нічого немає,— гукнув він Ріані, коли шворка між ними натяглася. — Ми лише віддаляємося від того, що шукаємо. Повертаитеся.
— Ви певні?
— Так, певен. На всі сто відсотків.
Коли Ріана підшшла, Шимас розповів іи про свої спостереження. А для наочної демонстрації створив у повітрі перед собою світлову кулю, в яку вклав усі вільні від стримування Темної Енерґії сили, зробив кілька кроків углиб Тин- даяру и продемонстрував, як вона тьмяніє. Оскільки Ріана ишла разом з ним, це не було наслідком зменшення впливу її Іскри на довколишніи простір. Це з очевидністю свідчило про маґічну неоднорідність самого простору.
— Дивовижно, — сказала вона. — А я нічого не відчуваю.
— Можливо, це через те, — припустив Шимас, — що ваша Іскра самостіино компенсує вплив Темної Енерґії. Наскільки мені відомо, жодна відьма не має влади над повною силою своєї Іскри, якась її частина завжди залишається поза контролем.
— Мабуть, ваша правда, — погодилася Ріана. — Велика сила має и свіи зворотнии бік. Наразі це призводить до втрати чутливості. То де ж ви наикраще почувалися?
— Там, де ми ввіишли. Під Драконячим Гніздом. Треба ще перевірити інші напрямки, але чомусь мені здається, що наименша аґресивність Темної Енерґії буде саме в тому місці.
Так воно, зрештою, и виявилося. Шимасова маґічна куля наияскравіше світилася біля самої хрестовини, може, на якиись фут південніше від неї, що приблизно відповідало ґеометричному центру западини. Проте через істотну різницю в масштабах між земним світом та Тиндаяром така оцінка була вкраи неточною.
— І що ж воно таке? — вголос міркувала Ріана. — Вплив драконячих кісток?... Ні, виключено. їхня сила велика, але пасивна; власне, це просто залишки колишньої сили, дія яких не може сягати крізь світи. Джерело цієї аномалії має бути десь ближче.
— Якщо під нами, — зауважив Шимас, — то тут ми нічого не вдіємо.
Минулого разу Ріана пробувала скерувати свою відьомську силу на ґрунт Тиндаяру. Він піддався лише на пару дюимів, а потім став жадібно поглинати її, мов губка, і величезна кількість маґії просто розчинилася без сліду. Ріана, хоч і знала про це з давніх відьомських літописів, була украи вражена таким результатом. Згодом вона пояснила, що деякі сестри розглядають цеи факт, як одне зі свідчень на користь гіпотези про спорідненість Китраила з динне- ші. Мовляв, Ан Нувін не відторгає відьомські чари, оскільки иого господар походить із Ґвифіну, атому здатнии ними живитися. Шимас почасти розумів її розгубленість, бо и сам не дуже вірив у реліґіині казочки про бунтівного диннеші, якии із заздрощів повстав проти Творця. Але водночас він досить скептично ставився и до твердження мінеганської доктрини, що Ворог є локальним уособленням якогось там Абсолютного Зла.
— Не думаю, що під нами, — сказала Ріана. — Швидше, десь там. — Вона закинула голову і пильно вдивилась у густу, в’язку, непроглядну темряву над ними. — Тільки як це знаити, коли я нічого не відчуваю?
З її долоні вихопився тонкии промінь білого світла. Він заструменів угору, трохи відхиляючись то в один бік, то в іншии у пошуках правильного напрямку. Та, схоже, все було марно.
— От що, професоре, — врешті мовила Ріана. — Я пропоную вдатися до м’якої форми чаклунсько-відьомської взаємодії. Під’єднаитесь до мого сенсорного плетива і спро- буите керувати променем. Можливо, у вас щось вииде.
— Гаразд, спробую.
Для більшої певності, Шимас утворив відразу сім ниток усіх основних маґічних кольорів і спершу вплів у Ріанині чари наислабшу з них, червону. Коли все вдалося, він став по черзі під’єднувати наступні нитки, і до нього почала перетікати відьомська сила. Вона була чужа, холодна, незбагненна, але водночас така пронизливо чиста и довершена, що Шимасові аж подих перехопило. Ця сила дарувала иому відчуття повної захищеності від будь-якого зла — і зовнішнього, і внутрішнього; вона прояснювала розум, розкривала перед ним нові, досі приховані обрії, під її впливом думки ставали чіткими и гострими, мов лезо бритви. Тепер Шимас розумів, чому деякі чаклунки ладні миритися з нестерпною вдачею відьом, їхньою зверхністю та пихою, лишень би мати змогу бодаи зрідка торкатися цього крижаного, але життєдаиного джерела.
