— Радше знання про Зло та Темряву, — уточнила Ріана. — А вони також корисні. Що краще знаєш ворога, то легше з ним боротися. Тому ми з професором мусимо вирушити туди.
— А нам що робити? — запитав Дарах.
— Правду кажучи, не знаю. За словами диннеші, для успіху наших пошуків потрібно лише два чаклуни — чор- нии і звичаинии, Колвин і професор. А ви, якщо вірити тіи провидиці, маєте відвернути якусь біду. Не думаю, що це стосується Тиндаяру — там маиже вся ваша сила піде на захист від Темної Енергії. Тож вам краще залишатися тут і
пильнувати. Може, ви справді станете нам у пригоді.
Дарах здавався розчарованим. Мабуть, иому дуже хотілося побачити Тиндаяр — лихии, страшнии, але загадко- вии і леґендарнии. Зате їнґріг не приховувала свого полегшення.
— Авжеж, пані, ми пильнуватимемо. Якби ще можна було подати вам сиґнал, попередити про небезпеку. Та я не уявляю, як це зробити. Звичаині ж чари не проб’ються до Тиндаяру.
— Проте Колвин зможе їх відчути, — зауважив Дарах. — Я читав, що чорні здатні бачити земнии світ з Тиндаяру.
— Загалом, так, — підтвердила Ріана. — Але в Колвина це бачення цілком атрофоване. Ми з професором аб Неива- ном переконались у цьому ще по дорозі з Манхаина до Бла- хірга. У безлюдніи місцині на кордоні Ґулад Данану ще раз, уже з власної волі, відвідали Тиндаяр, і перевірили, чи зможе Колвин у ньому орієнтуватися.
— Не зміг?
— На жаль, ні. їнакше нам не довелося б плисти сюди на кораблі. Як і ми, він миттю заплутався. Так само не бачив нічого на поверхні.
— А компас перевіряли? — запитала їнґріг.
— Певно ж, перевіряли. Але маґнетична сила в Тиндая- рі міняє напрям на кожнім кроці. Все достоту так, як і розповідається в давніх літописах. Тому доведеться задовольнитися простою міткою, яка позначить місце нашого входження в Тиндаяр і вказуватиме сторони світу.
Ріана підступила до торб і видобула з однієї невелику мідну хрестовину, на чотирьох кінцях якої було вигравію- вано рунічні символи півночі, півдня, заходу та сходу. Також вона взяла змотану шовкову шворку, довжина якої складала трохи більше п’ятдесяти шести футів і, якщо вірити розрахункам відьом часів Мор Деораху, відповідала десяти милям земного світу за масштабами Тиндаяру. Шворку було розділено маґічними позначками на сорок рівних частин, що дозволяло точно вимірювати не лише кожну милю, а и кожну її чверть — знов- таки, заумови, що в давнину відьми
не помилилися.
— Коли ми повертатимемось, я проб’ю вихід поза межами Драконячого Гнізда, — промовила Ріана. — Не годиться иого плюндрувати. А ви залишайтеся тут і чекаите. — Вона випросталася и поглянула на Шимаса. — Ви готові, професоре?
— Так, — відповів він, підшшовши до неї.
— Тоді не будемо зволікати. — Відьма поклала руку на плече Колвина, якии стояв поруч із нею. — Ти ж не забув, як ми ходили в Тиндаяр?
— Авжеж не забув, пані,— з готовністю відповів чор- нии. — Я все пам’ятаю.
Ріана розповідала, що наипершого разу, в Манхаині, коли довелося рятувати Шимаса від Евріґа аб Ферхара, вона не мала часу пояснювати впокореному Колвинові, що від нього потрібно, тому встановила з ним особливии маґі- чнии зв’язок, відомии під назвою чаклунсько-відьомської взаємодії, навіяла иому думку про те, що він негаино мусить вирушити разом з нею в місце, звідки виходить Темна Енерґія, і змусила иого діяти інстинктивно, керуючись похованими під руїною безпам’ятства, але вцілілими чаклунськими навичками. Від тісного контакту із сутністю чорного її поиняла така глибока огида, що вона, опинившись у Тиндаярі, без наименших вагань застосувала проти Евріґа смертельні чари, хоч досі практикувалась у них лише на неживих мішенях.
По дорозі до Блахірга Ріана не наважилася повторити цеи неприємнии для себе досвід, а на словах розтлумачила Колвинові, чого від нього хоче, нагадала, як це було минулого разу, а коли иому вдалося перенести їх у Тиндаяр, наказала запам’ятати все, що він зробив. Тож тепер Колвин не потребував жодних підказок і впевнено перемістив Шимаса з Ріаною до підземного світу. При їхніи появі споконвічна темрява Тиндаяру злякано розступилася, неохоче скорившись могутніи силі Відьомської Іскри.
— Я правильно зробив, ласкава пані?— запопадливо спитав Колвин. — Ви мною задоволені.
