Перед ними до самого обрію розкинулася гола піщана рівнина, над якою несамовито палило сонце. Шимасові навіть не вірилося, що зараз у Північному Абраді лютує зима, та й на значній частині півдня континенту погода далеко не тепла. Вони з Ріаною відпливли з Ґулад Данану наприкінці осені й відтоді швидко втікали від холодів, аж нарешті опинились у краях, де цілоріч панувало літо. Ще й таке літо, що навіть у розпал зими, за якісь одинадцять днів до свята Сонцевороту, коли починався новий календарний рік, тут було спекотніше, ніж у середині ґорфеннава в Кованхарі.
— Пані, ви впевнені, що вам не потрібен супровід? — востаннє запитав Мейлас аб Конхир. — Ми радо вам послужимо и далі.
Утім, він лукавив і знав, що Ріана це розуміє. Насправді капітанові дуже кортіло вирушити вглиб острова й навіч побачити кістки леґендарних драконів, проте угодою, укладеною ще у Вантайні, передбачалося, що члени команди корабля не висаджуватимуться на берег без Ріанино- го дозволу. Та, власне, и моряки, включно з Меиласом аб Конхиром, були надто забобонні, щоб самим подорожувати островом. Інша річ — разом з відьмою та трьома чаклунами.
— Авжеж, я впевнена, капітане, — відповіла Ріана. — Ми якось самі про себе подбаємо. Дякую вам за турботу і прошу повертатись на корабель. Гадаю, до вечора ми впораємося, та якщо доведеться залишитися на ніч, я неодмінно про це напишу. Тож коли до заходу сонця нас не буде, не поспішаите хвилюватись, а просто перевірте аркуші, які я вам дала.
Примирившись із тим, що иому не судилося здіисни- ти подорож до загадкового Драконячого Гнізда, Меилас аб Конхир побажав своїм пасажирам успіху, разом з підлеглими заштовхав човен у воду, і вони вп’ятьох попливли назад до корабля, що стояв на якорі за два кабельтові від берега. А Ріана видобула з припасованої до пояса сумки карту Ініс на н-Драиґу, швидко зорієнтувалась по ніи і вказала в напрямку, трохи західнішому від південного:
— Нам туди. Ви вже готові ити?
Шимас мовчки кивнув у відповідь. Так само вчинив і Дарах аб Шолвеґ — чорнявии і смаглявии здоровань, аж на півголови вищии за Шимаса, якии і сам не мав підстав скаржитися на зріст. А Дарахова дружина Інґріг, невисока білявка, що здавалася геть мініатюрною поруч зі своїм чоловіком, сказала:
— Так, леді Ріано, ми готові.
— То ходімо, поки сонце не дуже піднялось. Якщо не будемо баритися, за дві години доберемось.
Ріана з Шимасом рушили попереду, за ними пішли Дарах із Інґріг, а останнім телепався Колвин. Йому було важче порівняно з іншими, бо він не міг захиститися чарами від тропічної спеки. Впродовж усього плавання Колвин, за Ріаниним наказом, приховував свою силу, тож ні Дарах, ні Інґріг навіть не здогадувалися, що він чаклун, тим більше чорнии, і щиро вважали иого просто недоумкуватим слугою, якого відьма з незбагненних причин, може, через зви- чаину примху, взяла цю далеку подорож.
Проте не можна було сказати, що вони взагалі нічого не підозрювали. Певна річ, обоє розуміли, що Ріана не дарма підібрала їх по дорозі на їніс на н-Драиґ, а її пояснення, буцім вона просто зацікавилася пророцтвом арранської провидиці, їх зовсім не задовольнило. До того ж відьма подорожувала в товаристві кованхарського професора, що було геть незвично. Коли Дарах та їнґріг прямо запитали про це в Шимаса, він розповів їм чисту правду, хоч і не всю правду — що познаиомився з Ріаною, гостюючи в палаці ґрафа Еврахського, потім так склалося, що їм було по дорозі, и вони разом поїхали на північ, а в Манхаині Ріана зненацька запропонувала иому вирушити з нею на Драконячии острів, і він був би дурнии, якби знехтував такою нагодою. Хтозна, чи повірили иому молоді люди, але більше до цієї теми не поверталися...
Вони ишли, берег поступово віддалявся, і весь виднокіл заповнювала вкрита золотавим піском рівнина без єдиного деревця чи бодаи наименшого кущика. їніс на н-Драиґ являв собою шматок мертвої пустелі посеред безкраинього океану, тож якби тут не було Драконячого Гнізда, він би не привертав нічиєї уваги і иому, наипевніше, взагалі не дали б ніякої назви. А коли б і дали, то якусь прісну, безбарвну, і вже поготів нікому б на думку не спадало влаштовувати дискусії, як иого правильно називати.
Але острів був незвичаинии, тому з давніх часів між істориками та ґеоґрафами точилася запекла суперечка щодо иого назви. Перші виходили з того, що тут знаишло свіи останніи притулок дванадцятеро драконів, а отже, острів має бути Драконячим — їніс Драґол. Ґеоґрафи ж твердили, що на тои час, коли сюди приплив першии шінанськии корабель, живим залишався тільки один дракон, якого називали просто Ан Драиґ, тому назва їніс на н-Драиґ, Острів Дракона, цілком виправдана. Ґеоґрафи в ціи суперечці брали гору, бо саме вони укладали всі карти; а історики відігравалися хіба що в своїх книжках, де писали винятково „Ініс Драґол“ і неодмінно додавали зневажливу ремарку, що деякі малоосвічені люди помилково називають цеи острів Ініс на н-Драиґом.
Сам Шимас не переимався тонкощами термінології, а називав острів і так, і так, залежно від того, що перше на язик ляже. Він ніколи не був прихильником марґінальних теоріи, що приписували словам та їх поєднанням якесь самодостатнє, маґічне або містичне, значення. Для Шимаса вони були просто засобом формулювання думок і передачі інформації, а з цього погляду що Ініс Драґол, що Ініс на н- Драиґ означало одне — колись тут мешкали дракони. Власне, це було єдине місце, де збереглися сліди їхньої присутності. І хоча більшість чаклунів та відьом дотримувалися думки, що в стародавні часи Новии Світ населяло багато драконів, факт залишався фактом — ні на Абраді, ні на всіх досліджених островах, окрім самого Драконячого, досі не знаишли жодного свідчення, що їх було більше дванадцяти. А дванадцять, між іншим, цікаве число. Математик відразу скаже, що воно дорівнює трьом, помноженим на чотири, а в зв’язку з цим згадає ґеометричну теорему про прямокутнии трикутник. Проте Шимасові важило радше історичне значення цього числа. У Старому Світі воно, схоже, мало якиись глибокии сенс, бо давні шінанці частіше рахували дюжинами, ніж зручними десятками, та и сама наявність спеціального слова, що позначає таку кількість, є досить промовистою. Із тієї ж таки сивої давнини зберігся поділ часу від півночі до півдня на дванадцять годин; побутова міра довжини, фут, містить рівно дванадцять дюи- мів; а ще Шимасові було відомо, що и рік у Старому Світі складався з дванадцяти місяців. Також у кількох наистарі- ших реліґіиних текстах зустрічаються побіжні згадки про якихось дванадцятьох апостолів, і теологи досі не можуть діити згоди, що це означає. Шимас не виключав, що там ідеться саме про драконів; можливо, і в Старому Світі їх було дванадцять.
Іти довелося довше, ніж дві години, і лише близько півдня за мінеганським часом (а на довготі їніс на н-Драиґу це відповідало десь одинадцятіи годині] вони дісталися до єдиної суттєвої нерівності на всьому острові — великої, не менше чверті милі в діаметрі и завглибшки, мабуть, футів п’ятдесят, западини з пологими схилами. їмовірно, тут колись було озеро, хоча за такої спеки в це важко вірилося.
