Розділ II
Море і зорі
Шимас сидів на лавці біля ґанку невеличкого прибережного трактиру і, попиваючи гарячии міцнии чаи, спостерігав за тим, як червоне вечірнє сонце поволі поринає у води Бурхливого моря. Для кінця осені вечір видався напрочуд теплим і тихим, лише віяв легкии, лагіднии вітерець із присмаком солі та ароматом водоростеи.
Бурхливе море, що омивало західне узбережжя Ґулад Данану на Півночі и Іхелдироиду та Тір Еґіну на Півдні, було своєрідним продовженням Двар Кевандіру. Воно отримало свою назву ще наприкінці четвертого сторіччя, коли батько абрадської картоґрафії Феиґлім аб Ристер уклав пер- шии детальнии атлас обох частин континенту. Сам він ніколи не бачив цього моря, проте чув, що в ньому дуже часто гинуть кораблі, тому и дшшов логічного висновку, що в цьому винні бурі. Насправді ж Бурхливе море було досить спокіиним, а маиже всі кораблетрощі ставалися через велику кількість підводних рифів — не лише біля берега, а и за добрі дві сотні миль від нього. Тому західнодананськии порт Вантаин не міг скласти конкуренції Еврахові в каботажному сполученні між Північчю та Півднем, оскільки доводилося робити великии гак, щоб уникнути зустрічі з підступними рифами. Тутешні кораблі переважно ходили до портів Торфаину, Катерлаху, Коннахту та Івидону і на західні острови в Океані Івирид.
Ініс на н-Драиґ лежав набагато південніше від звичних для Вантаина морських маршрутів, поблизу умовної межі, що розділяла океани Івирид і Дешарах, однак Ріана була певна, що легко винаиме наикраще судно для їхньої подорожі. Шимас також у цьому не сумнівався, бо знав, що відьми завжди домагаються свого. Крім того, Ріані ладні були прислужити всі місцеві банкіри, надавши на першу ж вимогу стільки грошеи, скільки вона забажає. Маленькии Тір Мінеган був наибагатшою країною в світі, порівняно з ним навіть Івидон видавався злиденним, і відьомські векселі цінувалися так само високо, як і видане під них золото. А може, и вище — бо наявність у банку таких векселів розглядалась як свідчення надіиності та респектабельності закладу.
Сьогодні Ріана поїхала в порт, і Шимас не заздрив власникові корабля, наякии вона накине оком. Перед цією людиною постане нелегкии вибір — або відмовити їи і потім кусати собі лікті, що втратив таку нагоду гарно заробити, або ж пристати на її пропозицію и розірвати попередніи контракт, завдавши збитків своїи діловіи репутації. А корабель точно буде кимось зафрахтований Ріана нізащо не обере судно, яке стоїть у порту без роботи — а отже, чи то з ним самим, чи то з иого командою щось негаразд.
Коли вони були проїздом у Блахірзі, столиці Ґулад Да- нану, Ріана вирішила написати листа Дилвен вер Ваирін, відьмі, що гостювала у вантаинського ґрафа Ілара аб Меи- ліса, з проханням підшукати корабель для її подорожі на Ініс на н-Драиґ. Проте трохи запізнилася — за день до того леді Дилвен, отримавши звістку про близьку смерть короля Енгаса аб Браита, вирушила до Катерлаху, щоб допомогти тамтешнім сестрам проштовхувати відьмака Бренана аб Ґрифида на престол.
Під час їхньої мандрівки Ріана багато говорила про бра- та-відьмака, чи не більше, ніж про Еирін вер Ґледіс із її Первісною Іскрою, і попервах Шимас не міг збагнути, чому вона сиднем сиділа в Еврасі, замість мерщіи поїхати до Тилахмо- ра и зустрітися з ними обома. Та згодом він почав підозрювати, що вся притичина полягала в Шаині вер Брі, відьмако- віи сестрі-близнючці. Скидалося на те, що Ріана мала з нею досить напружені стосунки, тому воліла триматись від неї подалі.
Якщо не рахувати можливих проблем із пошуком корабля, відсутність у Вантаині сестер була Ріані на руку. Вона и у Блахірзі мала клопіт з тим, щоб приховати від двох тамтешніх відьом упокореного чаклуна, а тут було б іще важче зберегти все в таємниці. Ріана ж уперто не бажала ні з ким ділитися своїми маибутніми здобутками. Та и Шимас зовсім не хотів, щоб інші відьми довідалися про їхню місію. Тоді б вони напевно спорядили на Драконячии острів цілу експедицію и віддали перевагу чаклункам з Тір Мінегану. І хоч як Шимас переконував себе, що понад усе прагне повернутися до свого спокіиного викладацького життя, він би ні за які скарби світу не відмовився від цієї подорожі та від нових знань, що їх обіцяв иому диннеші.
За Шимасовою спиною почулося скрипіння погано змащених завіс. Він озирнувся и побачив у дверях трактиру кремезну постать Колвина аб Девлаха. Впокорении чорнии спустився по східцях і підіишов до Шимаса, тримаючи в простягнених руках грубеньку теку з паперами.
— Ось, пане. Як ви и просили.
— Дякую. — Шимас узяв у нього теку и віддав порожню чашку з-під чаю. — Віднеси на кухню.
— Буде зроблено, пане. Вам ще щось потрібно?
— Ні, більше нічого. Ти вільнии.
Це розпорядження перемкнуло напівспустошении мозок Колвина на виконання отриманого від Ріани основного наказу сидіти в трактирі и нікуди не потикатися. Ще глибше в иого свідомості було вкорінено базові інструкції: поводитися тихо та сумирно, ні за яких обставин не виказувати своєї чаклунської сили (що її він сховав, як це вміли робити чорні] и жодним можливим чином не завдавати шкоди людям та їхньому маину. Щоправда, Шимас мав великии сумнів, чи збереглося в істоти, яка колись була чорним чаклуном Колвином аб Девлахом, бодаи наименше уявлення про різницю між добром та злом. Проте впокореному вистачало розуму спроґнозувати наслідки своїх учинків і передбачити, які з них сподобаються іншим людям, а які, навпаки, викличуть їхнє незадоволення.
Провівши Колвина поглядом, Шимас розгорнув на колінах теку, в якіи лежав стос аркушів з маґічними відбитками друкованих журнальних сторінок. Відьми, що мешкали в Кованхарі, регулярно розсилали всім своїм сестрам, яких цікавили останні досягнення чаклунської думки, копії свіжих номерів університетських наукових часописів. Зокрема, їх у повному комплекті одержувала Аиліш вер Нів, і Шимас, коли прибув до Евраха після тривалої подорожі Південним Абрадом, мав змогу швидко надолужити згаяне за час своєї вимушеної відсутності. А згодом він попросив Рі- ану підписатися на розсилку кількох видань, які иого наи- більше цікавили, тому и далі тримав руку на пульсі кован- харського життя. Сама Ріана цих часописів не читала, навіть не переглядала отриманих аркушів, а просто передавала їх Шимасові, тому и не помітила, що в останньому числі „Філософського вісника“, якии надшшов сьогодні вранці, було опубліковано иого статтю, присвячену тлумаченню Пророцтва про Першу. Він написав її ще в Еврасі, дорогою доопрацював, а в Манхаині, коли вирішив їхати на Ініс на н- Драиґ, надіслав рукопис звичаиною поштою до Кованхара, на адресу кафедри пророцтв і яснобачення. У супровідному листі на ім’я професора аб Махавіна Шимас попросив пробачення, що так раптово зник і досі не давав про себе знати. Свіи раптовии від’їзд
