„А якщо цеи капітан виявиться гостинним та чемним чоловіком,“— подумав він,— „я зведу иого з Пилібови- ми родичами. І обом сторонам буде від цього зиск.“— Рідня Шимасового колеґи, того самого професора аб Махаві- на, мешкала на південному острові Талев Ґвалах і володіла
кількома великими чайними плантаціями.
— Так, непогана, — погодилась Ріана. — Особливо коли врахувати, що корабель дуже гарнии — новии, міцнии, з трьома щоглами, не надто великии, але и не замалии. Я легко зможу розігнати иого до п’ятнадцяти вузлів, а в південних водах — і до двадцяти. До Ініс на н-Драиґу доберемося щонаибільше за чотири тижні. Це з урахуванням зупинки на Ініс Енлі та можливих о ціи порі року штормів.
Шимас лише мовчки кивнув. Відьми часом бували нестерпні у своїх надмірніи писі та зарозумілості, але він мусив визнати, що и чаклуни поводилися б аж ніяк не краще, якби жили так довго и мали такі фантастичні можливості. Оберігати кораблі в бурю, прикликати ходовии вітер... Та навіть це видавалося сущими дрібницями, порівняно з тим, як Ріана розігнала пітьму в Тиндаярі. Там бо ж була не просто відсутність світла, там була Темрява з великої літери, аґресивна, пекельна Темрява, породжена самим Ки- траилом. Одначе Відьомська Іскра легко здолала її, осяяла підземнии світ, сповнении наилихішого зла, чистим і ясним світлом з Небес.
Із трактиру виишов господар і, сторожко підступивши до них, запитав у Ріани, що пані їстиме на вечерю.
— Я не голодна, — відповіла вона. — Трохи згодом, може, замовлю чаю з тістечком. А так нічого не треба.
Коли трактирник, поштиво вклонившись, пішов, Ріана пояснила Шимасові:
— Я пізно пообідала, то вже и не вечерятиму. Після зустрічі з капітаном „Шерен“ мені довелося завітати до ґрафа Ілара — він би дуже образився, якби я проіґнорувала иого. Насилу відбилася від пропозиції зупинитись у палаці. Пояснювала, що відпливаю вже завтра, та він однаково наполягав.
— Могли и залишитись. Я б наглянув за Колвином. У Блахірзі ж нічого не сталося.
— Про Колвина я не турбувалася. Річ не в ньому, а в ґра- фових доньках, які дшмали б мене до самої ночі. А вони ж геть пустоголові. — Ріана подивилася на теку, що її Шимас тримав у себе на колінах. — Ну як, уже переглянули свою статтю? Надрукували без помилок?
— То ви її бачили? — здивувався він. — Читали?
— Ні, тільки пробігла очима. А от післямову професора аб Махавіна прочитала уважно. — Шимас помітив, як її щоки зашарілися. — Боюсь, це моя провина. А ще сестри Аи- ліш. Вона наполягала, щоб я жодним словом про вас не згадувала, тому інші сестри и вирішили, що тлумачення пророцтва належить мені. Але тепер усе з’ясувалося. Ви ж не маєте до мене претензіи, правда?
— Ніяких претензіи, — запевнив її Шимас.
„А вона таки безсовісна,“ — вирішив він. — „Ані словом не обмовилася про те, щоб спростувати своє фальшиве авторство. Либонь, і далі сподівається приписати собі частину заслуги. Та біс із нею! Нехаи собі тішиться..“
Зазвичаи у науці пам’ятали лише того, хто першим робив відкриття. Проте в тих випадках, коли в спину першовідкривачеві дихала якась відьма, її, стараннями Сестринства, також не забували. Так, скажімо, закон всесвітнього тяжіння, покладении в основу небесної механіки, вперше сформулював Огріґ аб Лугаид, професор математики Рувін- ського Університету. Але в усіх підручниках иого ім’я згадується разом з іменем відьми Аверлін вер Шіван (яка, до речі, досі жива и належить до дев’яти наистарших сестер], чия заслуга полягає лише в тому, що вона просто переписала Огріґові рівняння у зручнішому и загальнішому вигляді — не в термінах руху, а в термінах сили.
На думку про це Шимас подивився в небо, де вже з’явилися перші зорі, а серед них, звичаино ж, Канбиган — наияскравіша з усіх і, на загальне переконання, наиближча до Нового Світу. Втім, останнім часом відьми це заперечували, оскільки вимірювання щопіврічного зміщення зірок, проведені в їхніи новіи обсерваторії в Калденських горах на півночі Алпаину, засвідчили, що Канбиган далеко не перша за близькістю зоря, і в одніи лише Північніи півкулі є ще три, про які можна з цілковитою певністю сказати, що вони розташовані ближче за неї. Більшість абрадських науковців, зокрема и кованхарські астрономи, зустріли цю заяву з великою недовірою, та поки не могли спростувати її власними вимірюваннями, які були надто неточними и дозволяли судити лише про порядок міжзоряних відстанеи. Тож уся їхня арґументація зводилася до того, що одна з трьох названих зірок ледь помітна неозброєним оком, а дві інші можна розгледіти лише в телескоп або з допомогою маґі- чного зору. Певна річ, твердили опоненти відьом, зорі бувають різні за абсолютною яскравістю — та не можуть же вони
Сам Шимас не вважав такі міркування вагомим доказом, але и не квапився погоджуватися з відьмами. Був переконаний що крапку в ціи дискусії може поставити лише час, тому пильно стежив за публікаціями в університетському „Астрономічному тижневику“, де регулярно повідомлялося як про нові результати, одержані відьмами, так і про хід робіт над створенням наибільшого в світі телескопа, призначеного для високогірної чаклунської обсерваторії на кордоні Ан Данвару та Ґвеннеду. Наразі цеи телескоп був наи- амбітнішим проектом Університету, над ним уже п’ятии рік працювала велика команда фахівців різного профілю, від механіків, оптиків і власне астрономів до спеціалістів з теоретичної та прикладної маґії. Чимало чаклунів пов’язували з новим телескопом надії двічі поспіль утерти носа
