відьмам — і створивши досконаліший ніж у них, астрономі- чнии прилад, і спростувавши з иого допомогою їхні хибні обчислення.
Ріана слідом за Шимасом підвела очі до неба и запитала:
— Професоре, про що ви думаєте, коли дивитесь на зорі?
— Про багато речеи, — відповів він, але за мить збагнув, що вона хотіла почути. — І, звичаино, думаю про те, довкола якої з цих зірок обертається Старии Світ, батьківщина наших пращурів. Чи далеко вона. Чи взагалі її можна побачити. Чи, може, ця гіпотеза хибна, а інші земні світи, як і гадали в давнину, перебувають тут-таки поруч, за невидимою и непроникною маґічною завісою.
Молода відьма скрушно похитала головою:
— У цьому ви не відрізняєтесь від решти чаклунів. Ладні радше поставити під сумнів справедливість Ірданової теорії, яку вперто називаєте гіпотезою, аніж визнати помилку своїх попередників, які стратили ґеніального вченого за облудним звинуваченням.
— Воно не було облудним, — сказав Шимас, хоч і розумів, що Ріану не переконає. — Він служив Ан Нувінові. Це доконании факт.
Протягом останніх трьох століть постать Ірдана аб Брі- на була предметом запеклих суперечок між відьмами та чаклунами. Власне, чаклуни ніколи не намагалися применшити заслуг цього видатного науковця, вони беззастережно визнавали иого досягнення і в царині чарів, і в астрономії, і в філософії. Саме Ірдан аб Брін був першим, хто зміг оцінити (хоч і надзвичаино грубо, з великою похибкою] відстань до кількох наияскравіших зірок абрадського неба и отримав неимовірнии, фантастичнии результат, що вимірювався багатьма мільионами мільионів миль. Переконавшись, що ніде не помилився, Ірдан спробував обчислити справдешню яскравість цих зірок і діишов приголомшливого висновку, що вони аж ніяк не маленькі вогники в глибинах простору, а такі ж потужні джерела світла, як і Сонце!
Від самого початку Мор Деораху всі освічені люди знали, що існує багато земних світів. Спершу це припустили чаклуни-друїди, коли Ініс Шінан було незбагненним чином перенесено під нове небо з іншим розташуванням зірок і меншим за розмірами місяцем. Згодом диннеші, що в перші десятиліття досить часто (хоча чимало сучасних чаклунів піддають це сумніву] спілкувалися і з тими ж друїдами, і з новоявленими відьмами, підтвердили здогад про множинність світів, а ті чаклуни, що ставали на шлях служіння Темряві, чули такі твердження від демонів. Однак ні диннеші, ні демони нічого не говорили про їхнє місцезнаходження, лише зазначали, що туди неможливо потрапити. Із покоління в покоління численні філософи сушили собі голови над тим, де можуть бути інші земні світи. Пропонувалося чимало різних варіантів, наипопулярнішим з яких було припущення про існування маґічних завіс, що відокремлюють їх один від одного. У тринадцятому столітті, після спростування відьмами ґеоцентричної картини світобудови на користь геліоцентричної, дослідники звернули погляд у небо, де досі відводили місце виключно для Кеиґан- ту, і стали шукати земні світи на інші планетах. А в другіи половині чотирнадцятого сторіччя з’явилася людина, яка зазирнула ще далі, вказала на зорі и оголосила, що насправді це інші сонця, розкидані в просторі. На переконання Ірда- на аб Бріна, їх було створено зовсім не для того, щоб ними просто милувались у нічному небі. Де є сонце, там є и життя, а отже, довкола кожної зорі обертається свіи земнии світ, населении людьми.
Ірданова гіпотеза, попри шалении спротив з боку більшості духівників та консервативно налаштованої частини науковців, за короткии час здобула широку підтримку, а відьми, перевіривши иого обчислення, навіть поквапилися долучити цю тезу до своєї мінеганської доктрини. Власне кажучи, якраз це відьомське рішення, ухвалене вже через неповні три роки після появи знаменитого трактату Ірда- на аб Бріна „Про безмежнии Космос і світи в ньому сущі“, у значніи мірі и посприяло такому швидкому визнанню иого концепції всією науковою спільнотою Абраду.
А за два десятиліття по тому, коли Ірдан аб Брін перебував на вершині своєї слави, сталася катастрофа: иого, улюбленця відьом, було викрито, як чорного чаклуна. І то не простого, а наиголовнішого з них — великого маистра Темного Братства. Університетськии Маґістрат не зглянувся на иого наукові заслуги, вирок був сувории, але справедливий і 17 хверода 1389 року Ірдана аб Бріна було страчено. Відьми досі не визнають обґрунтованості цього присуду, а ті з них, що мешкають у Кованхарі, щороку в день Ірданової смерті демонстративно приходять на площу Керноґ Блатаи і покладають квіти в тому місці, де він помер на вогнищі.
— Авжеж, факт! — зневажливо пирхнула Ріана. — Знаю я цеи факт. Проти Ірдана не було жодного доказу. Все звинувачення ґрунтувалося на брехливих свідченнях трьох чорних, яких намовили ваші маґістри.
— Дурниці! Навіщо їм було намовляти?
— Із заздрощів до Ірданової слави. З бажання дозолити нам, відьмам. А ті так звані свідки були тільки раді прислужитися, бо и самі ненавиділи нас, до того ж їм запропонували гарну оборудку. Невже ви ніколи не замислювалися на тим, чому всі троє дожили до глибокої старості и мало не розкошували у тіи вашіи в'язниці під кафедрою інфернальних сил? Для них створили особливі умови, вони отримували все, чого лишень хотіли, за винятком свободи, їм навіть дозволяли спілкуватися між собою.
— Така була угода, — пояснив Шимас. — Саме угода, а не оборудка, як ви висловились. Вони запропонували Магістратові назвати ім’я великого маистра, але навзамін висунули цілу низку умов — і збереження життя, і пом’якшении режим ув’язнення, і неучасть у дослідах, які проводила кафедра над чорними бранцями. А їхні свідчення проти Ірда- на аб Бріна були дуже переконливими.
— Аж ніяк! — наполягала Ріана. — Свідчення були бездоказові и суперечливі. Ви знаєте про цеи процес із книжок, а я — з розповіді очевидця. Сестра Аверлін вер Шіван була присутня на тому судищі, вона добре пам’ятає, як Ірдан аб Брін раз по раз ловив тих чорних на відвертіи брехні, вони плуталися в свідченнях, неодноразово відмовлялись від своїх попередніх заяв, а натомість вигадували якісь нові нісенітниці. Маґістрат навіть мусив відкласти слухання справи, і сестри вирішили, що звинувачення от-от розсипе- ться, тому втратили пильність. А маґістри просто вичікували і врешті дочекалися того дня, коли в Кованхарі не було жодної відьми. Тоді судді хутенько зібрались на засідання, винесли Ірданові вирок, а вже надвечір иого стратили.
— Це тому, — сказав Шимас, — що ваші сестри планували звільнити Ірдана аб Бріна. Через те вони и поїхали з Кованхара, щоб їх ніхто не міг звинуватити. А водночас до міста прибуло понад три десятки чаклунок, що раніше навчалися в Абервені. Вони готували нічнии
