— Ні, він нікого не звинувачував. Професор аб Алас- даир, тепер уже маґістр, ректор Університету, лише висловив свою думку, що цеи закон має називатися просто законом Огріґа аб Лугаида. А відьми ліплять до нього ще и ім’я вашої наистаршої.
— Проте сама Аверлін тут ні до чого. Як я вам говорила.— Ріана урвалася, бо знову спрацювали поштові чари. Цього разу вона не стала їх іґнорувати, а сягнула рукою до своєї сумочки и видобула звідти стосик складених учетверо и перетягнених червоною стрічкою аркушів. — Перепрошую, професоре. Може, це щось важливе.
Знявши стрічку, Ріана розгорнула верхніи аркуш і швидко пробігла иого очима. Її обличчя враз спохмурніло — проте не можна було сказати, що вона аж надто засмучена.
— Король Енгас помер. Шкода, гарнии був чоловік, хоч і не любив нас. А тепер королем стане Бренан.
Розділ III
Учениця
Темна Енерґія була огидна, мерзенна. Сама лише її присутність викликала в Еирін нудоту, і вона просто не могла збагнути, як чорні витримують постшне спілкування з нею. Тож і не дивно, що всі вони геть божевільні. Хіба якась нормальна людина погодиться мати справу з такою бридотою?.
Втім, Еирін усвідомлювала, що її гостре, пронизливе почуття глибокої відрази було викликане передовсім Відьомською Іскрою, яка, хоч і належала земному світові, мала неземну природу и походила чи то з Ґвифіну, чи то навіть із самого Кеиґанту — щодо цього думки в Сестринстві розходились, оскільки жоден із тих диннеші, що в давнину спілкувалися з відьмами, так і не дав чіткої и однозначної відповіді на це питання. Та хоч там як, а Темна Енерґія була для Іскри споконвічно ворожою силою, між ними пролягала неподоланна прірва космічного масштабу, їх розділяв непри- миреннии антаґонізм Світла и Темряви, Добра та Зла.
І огида, породжена цим антаґонізмом, стала для Еирін наисериознішим випробуванням. Самі атаки чорного вона відбивала без особливих зусиль; куди важче їи було стримувати себе, не дозволити своїи силі вирватися з-під контролю і завдати по супротивникові могутнього удару, перетворивши иого на жменю попелу. А наразі вона мусила лише захищатися.
— Ну все, годі! — гукнула Кеиліон вер Маллаиг; проте зверталась не до Еирін, а до чаклуна, що атакував її. — Зупинися!
Впокорении чорнии миттю перестав насилати потоки Темної Енерґії і завмер, чекаючи на нові розпорядження.
— Непогано,— мовила наистарша з ледь відчутними схвальними нотками в голосі; тепер її слова призначалися для Еирін. — Досить непогано, як на першии раз.
Будь-якіи іншіи учениці вона б напевно сказала „добре“ чи навіть „чудово“, але за тиждень, що минув від початку систематичних занять, так оцінювати Еирінині успіхи наважувалась лише Івін вер Шінед. Інші наставниці були обережніші в своїх висловах, оскільки побоювалися, що від їхніх похвал вона почне задаватися.
Сама ж Еирін вважала їхні страхи безпідставними. Була переконана, що має стшкии імунітет до марнославства, пихи та зарозумілості, якии виробився ще в Леннірі, при дідовім, а потім батьковім дворі, де її змалечку оточував натовп придворних підлабузників. За наименшої нагоди вони наввипередки розхвалювали її таланти, захоплювались усім, що вона робила, проте Еирін досить рано збагнула справжню ціну їхнім лестощам і, на відміну від Фіннели, ніколи не задирала носа, не вважала себе винятковою лише через те, що народилася принцесою. Тому в своїи теперішніи ситуації вона не бачила особливих підстав для гордощів, бо ні сила, що зростала день у день, навіть не думаючи зупинятися, ні практичні знання з маґії, яких цілком вистачало, щоб просто зараз здобути звання повноправної сестри, не були її особистою заслугою. Силу давала їи Первісна Іскра, а вміння належали Ґвен, яка старанно відточувала їх за роки учнівства. З усіх своїх досягнень у царині маґії Еирін по- справжньому пишалась лише кількома плетивами, що навчилася створювати сама, без своєї „книги заклять“. Це були або застарілі чари, яким на зміну приишли новіші, досконаліші та ефективніші, або дуже спеціалізовані (хоч, загалом, прості], з украи обмеженою сферою вжитку, тому ні ті, ні інші Ґвен не вивчала. А Еирін опанувала їх по дорозі до Тір Мінегану, під пильним наглядом Івін, яка хотіла перевірити її здібності до самостіиного навчання. Результат був вельми пристоинии, надто ж з огляду на те, як мало Еирін тямила в теоретичних питаннях.
Сестра Кеиліон відпустила впокореного чорного, і тои, низько вклонившись, рушив до літньої чаклунки, що стояла на узбіччі тренувального маиданчика и увесь цеи час зацікавлено спостерігала за діями Еирін. Вона повела свого підопічного до двоповерхового будинку, де мешкало ще семеро чаклунів, колишніх слуг Ан Нувіну, в різнии час упокорених відьмами. Їхній дім було оточено високим кам’яним муром, над яким простягався прозории для світла та повітря купол, сплетении з потужних захисних чарів. А на додачу, в дворі и по зовнішньому периметру цієї невеличкої садиби-в’язниці цілодобово чергували ґвардшці.
Такі посилені заходи безпеки було спрямовано зовсім не проти бранців, що після впокорення не становили жодної загрози и відзначалися надзвичаиною слухняністю. І високии мур, і ґвардіиські пости, і захисні плетива були покликані завадити проникненню на цю територію малих відьом, яким аж руки свербіли помірятися силами з чорними. Ну, а ті не могли їм у цьому відмовити, оскільки чари покори змушували їх виконувати будь-які відьомські накази. Шаина розповідала Еирін, що в одинадцятирічному віці їи таки вдалося перехитрити ґвардшців, забратися на мур і, відшукавши шпарину в захисному куполі, потрапити до садиби. Там вона зшшлася в двобої з одним чорним і мало не вбила иого, бо від першого ж контакту з Темною Енерґією втратила над собою контроль.
— Сестро, — запитала Еирін. — А чорні почувають огиду до наших чарів?
