Ґлиніш і не намагалася їх приховати.
— У неї й часу на це не було. Як я розумію, вона, приголомшивши мене, відразу шугонула зі мною в Тиндаяр і кинулася втікати. Якби ж я прочумалася трохи раніше. Отже, увесь тои час ви мене шукали?
— Ну, власне, лише імітували одна перед одною пошуки, а насправді вже оплакували тебе. Івін кляла себе за довіру до Ґлиніш і водночас лаяла Кейліон — за те, що неправильно навчала тебе. Виявляється, між ними від самого початку були суперечки щодо плану твоїх занять з інфернальних сил. Івін вимагала чимшвидше навчити тебе чарам, які можуть згодитися в Тиндаярі, а Кейліон вважала, що тобі ще зарано.
— Це нічого б не змінило,— сказала Ейрін.— Демони та чудовиська просто не дали б мені змоги пробити тунель. Вони діяли дуже злагоджено, систематично, і якби не Ріана з професором.— Не договоривши, вона вибралася з ліжка. — Зараз я швидко помиюся — після Тиндаяру почуваюсь дуже брудною. А ти замов мені щось на сніданок, гаразд?
— Звичайно. Та це швидше буде обід.
— Нехай обід, мені однаково. Тільки зроби так, щоб ніхто не довідався. Бо тоді прибіжать розпитувати, а я хочу спокіино пої сти.
— Я про все подбаю,— пообіцяла Ґвен, відклавши вбік недописаного листа, книгу та перо. — Краще принесу сама. Піду через горище, там є службові сходи до підвалу, а звідти піднімуся просто на кухню. І повернусь таким самим шляхом.
У мильні Ейрін не стала приймати ванну, а скористалася гарячим душем — чи не єдиним удосконаленням, яким відрізнялися помешкання в Тах Ерахойді від таких самих помешкань у Відьомській Вежі Рінанхару. Хвилин через десять вона відчула появу нової гості, що за звичкою ввшшла до покоїв без стуку, тому похапцем домилася, обтерлася, швиденько висушила своє волосся і, загорнувшись у халат, проишладо вітальні.
А там із радісним вищанням її кинулась обнімати Фін- нела.
— Ои, сестричко, ріднесенька, як же ти мене налякала!— заговорила вона схвильовано.— Ї не лише мене — всіх нас, геть усіх. Ми так побивалися за тобою, так горювали. Не сміи більше викидати такі коники! Ніколи не сміи...
— Гаразд, більше не посмію,— сказала Еирін, витерла коміром халата кузинині сльози и поцілувала її в щоку. — Ти тільки вгамуися. А я тобі обіцяю, що надалі ще обережніше добиратиму знаиомих. Неодмінно радитимусь із тобою.
— Та що зі мною радитись! Я ж і сама кепсько розбираюся в людях. Мені також подобалася ця бісова Ґлиніш... Сподіваюсь, ти хоч убила її в Тиндаярі?
— Нажаль, ні. Вона втекла, перш ніж я отямилася. Ї мало надії на те, що її зжерли чудовиська.
„Крім того,“ — вже про себе додала Еирін, — „вона ще не виконала свого призначення. Хоч як це жахливо звучить, але їи треба знаити невинну душу, про яку насправді иде- ться в пророцтві, і віддати в жертву Темряві. Для порятунку всього світу...“
— Ти, головне, будь обережна, — вела далі Фіннела, вмостившись на дивані біля вікна. — Не потикаися сама за межі дераитирів, завжди бери когось із собою. Ї не просто „когось“, а краще Ґвен або Гелед.
— Неодмінно братиму, — пообіцяла Еирін, сівши поруч із кузиною. — Хоч я певна, що тепер сестри поквапляться з дераитирами.
— Авжеж. Учора я чула багато нарікань щодо цього. Леді Еимер вер Енаиг твердила, що в її маистерні вже виготовили досить дераитирів, але наистарші надто щедро роздавали їх абрадським королям та князям. Сказала, що відтепер не поступиться жодним, поки не буде захищено весь Абервен, а відьми на місцях нехаи викручуються самі. Он змогла ж леді Айліш самотужки впоратись із захистом Кар- дуґала. Ще и дуже швидко.
— Бо наш Кардуґал невеликий, для нього вистачило й семи дерайтирів,— зауважила Ейрін.— Крім того, сестра Айліш дуже досвідчена.— Згадка про Айліш негайно навела її на думку про Шайну. — Знаєш, сестричко, сьогодні я вперше рада, що Шаини немає на Тір Мінегані. Вона б мене так відчихвостила за цю історію з Ґлиніш. і подумати страшно.
— Це вже точно, — погодилася Фіннела. — Та вона тебе й через море дістане. Не сумніваюся, що вже написала тобі дуже милого й лагідного листа.
— Саме тому я боюся заходити до кабінету й перевіряти пошту, — зізналась Ейрін. — Нехай трохи згодом. А ти ж, мабуть, чекаєш на Бренанового листа? То піди подивись, я дозволяю. Тільки про інші нічого мені не кажи.
Фіннелині щічки зашарілися.
— Ну, власне, я взяла його ще вночі. І тоді ж написала відповідь.
