Ейрін поблажливо всміхнулася:
— Гаразд, давай.
Кузина спритно видобула зі спідничної кишені аж п’ять списаних аркушів, і Ейрін один за одним надіслала їх на Мо- ражину адресу. Як і в попередні рази, не ризикнула надсилати безпосередньо Бренанові через неможливість точно прицілитися. Він, Мораґ і Ліам досі перебували в дорозі — тепер уже їхали назад до Тахріна разом із Бренановими та Шайниними кузинами.
Якраз коли Ейрін закінчила з листом, повернулася Ґвен з великою тацею, що була накрита увігнутою срібною кришкою. З нею прийшла й Ріана — насуплена, мов грозова хмара, а в її карих очах, здавалося, палахкотіли справжнісінькі блискавки. Ріанина Іскра, як уже й казала Ґвен, сяяла на повну силу. Наразі вона була найсильнішою відьмою в Сестринстві — а отже, старшою серед усіх звичайних сестер.
— Зустріла по дорозі твою сусідку, — пояснила Ґвен; помешкання Ейрін межувало з Ріаниним. — І подумала, що ти будеш рада її бачити.
— Певнаріч! — щиро відповіла Ейрін, підійшла до Ріани і взяла її за руки. — Ще раз дякую тобі, сестро, за все дякую. Тепер я довіку твоя боржниця. І мені шкода через меч.
Ріана важко зітхнула.
— Найстарші просто не розуміють. Вони не матимуть від меча ніякої користі, він служитиме лише мені. Недавно Кейліон з Аверлін покликали мене, я гадала, що вони вже змирились і віддадуть меча, аж ні — захотіли, щоб я розбудила його чари. А я розвернулась і пішла геть. Нехай самі їх пробуджують, коли вважають себе такими мудрими. От Івін повелася правильно — вона з професором увічлива, нічого йому не наказує, а лише просить. І вже багато чого з’ясувала.
— А найстарші не думають забрати в нього плащ? — запитала Еирін.
— Може, й думають, та тільки не посміють. Вони розуміють, якии буде скандал.
— Це точно, — погодилася Ґвен, розставляючи принесені страви. — Ім просто немає до чого придертися, нема за що зачепитися. Правда, деякі дурепи, на зразок Ерліш і Меган, твердять, що плащ має належати відьмам, бо чаклуни не в змозі побачити його чарів. але що з цих пустоголових візьмеш. Яка різниця, бачить професор ці чари чи не бачить. Головне, що він керує ними, літає з їх допомогою. І, лишенько, як же ж він літає! Скажу тобі, Ейрін, це було незабутнє видовище, коли він примчав сюди з тобою на руках. Я навіть була подумала, що він справжній диннеші. Ну, годі вже балачок. Сідай і їж, поки не охололо.
Проте за обідом балачки не припинилися. Ейрін їла, надолужуючи згаяне за минулу добу, а Ріана, пригостившись морозивом із холодильної шафи, стала розповідати свою історію. Почала з Манхаина, де Шимас аб Неиван чи то з дурного розуму, чи то з чаклунської впертості сам-один попхався в кубло чорних, тому його довелося рятувати, і це зрештою призвело до зустрічі з хлопчаком-диннеші. Тоді вона и довідалася, що професор уже мав з ним справу — саме цеи диннеші закинув иого в Тір на х-Еидал, урятувавши від смертельного удару Ярлаха аб Конала.
Еирін слухала Ріану і вражалася тому, як химерно переплелися їхні долі — насамперед її та професорова. Роль Ши- маса аб Неивана не обмежилася лише тим, що він розгадав Пророцтво про Першу і цим остаточно підтвердив наявність у Еирін Первісної Іскри. Увесь цеи час він, сам того не усвідомлюючи, ішов по шляху, якии зрештою привів иого разом з Ріаною в Тиндаяр під Тір Мінеганом — і саме в тои час, коли Ворог відчайдушно намагався заволодіти Первісною. Іхнє втручання перешкодило здшсненню цих планів, і залишалося тільки гадати, яка сила скеровувала професора в потрібному напрямку — чи був це хлопчина-диннеші, чи, може, щось інше, набагато вище и могутніше за нього?
Сама Еирін схилялася до другої відповіді — хоч насправді це була зовсім не відповідь, а лише заперечення першого варіанту. Якби диннеші-світлоносці могли так витончено, так ефективно впливати на хід подіи, вони були б чимось більшим, ніж просто воїнами Останнього Дня, і взагалі не мали б потреби з’являтися перед людські очі з порадами та туманними вказівками. Нашмовірніше, і сам тои диннеші був знаряддям у руках незбагненної сили, яка прозирала маибутнє і прагнула змінити иого в наибажанішии для себе спосіб. Єдине, що можна було напевно сказати про цю силу — вона стояла нижче за того, хто створив безмежнии Всесвіт і все суще в ньому. Творець не мав би потреби вдаватися до таких маніпуляціи, буття просто скорилося б одному Його бажанню. Але навіщо Йому було б наділяти людеи розумом та свободою волі, якби Він збирався контролювати кожен їхніи вчинок, кожен крок, кожен подих?.
Порівняно з такими думками, звістка про істинне походження драконів видалась Еирін уже другорядною подробицею. Хоча, звісно, вона була надзвичаино вражена цим відкриттям, яке давало прості и логічні відповіді на чимало загадок, пов’язаних з драконами. Було взагалі дивно, що досі ніхто з відьом не припускав такої можливості — а вона
ж лежала буквально на поверхні.
— Це все хитрощі диннеші, — сказала Ґвен. — У розмовах з нашими попередницями вони завжди відгукувалися про драконів з повагою, але трохи недбало, як про примітивних істот, що всім на подив спромоглися стрибнути вище власної голови. До того ж вони ненав’язливо давали зрозуміти, що в стародавні часи драконів було багато і серед них були як самці, так і самиці.
— Проте чаклуни могли б і здогадатися, — зауважила Ріана. — Вони ж не дуже довіряють нашим літописам. Чимало з них сумніваються в тому, що бодай одна відьма насправді спілкувалася з диннеші.
