— Аж ніяк. Ну, ніскілечки, ні на крихту. Можеш назвати мене еґоїстом, та коли ти написав, що вирушаєш на Драко- нячии острів, я такими словами тебе лаяв. соромно и згадати.
— То чому ж залишився? Міг би просто сказати ректорові, що не хочеш. Він би призначив на твоє місце професорку вер Кормаиґ. Або ж професорку бан Агавін.
— Я иому говорив. Та він і слухати не захотів. Маґістри навідсіч відмовляються знову пускати до свого кола жінку, хаи навіть тимчасово. Вона ж матиме право ходити на збори Маґістрату — а вже наступного дня про їхні таємні рішення, про їхні суперечки знатиме увесь Кованхар. Це їм геть не потрібно. Надто ж тепер. — Пиліб по-змовницькому стишив голос. — Тут дещо назріває, Шимасе, і дуже сер- иозне. Гадаю, я не порушу правил, коли розповім тобі, бо скоро ти и сам надягнеш фіолетову мантію. Ще на початку раґвира, коли відьми тільки дали зрозуміти, що хочуть зробити Бренана аб Ґрифида наступником короля Енгаса, ті маґістри, що завжди наполягали на проголошенні Кованха- ра вільним чаклунським містом, знову порушили це питання. Більшістю голосів Маґістрат відмовився иого розглядати, але ця більшість виявилася дуже хисткою — забракло лише одного голосу, щоб розпочати процедуру обговорення.
— Так це ж лише обговорення,— знизав плечима Ши- мас. — Його вже невідь скільки разів починали, проте все закінчувалось одними розмовами.
— Та ти зажди, не квапся з висновками. Я довідався про це вже після Ярлахової смерті, коли почав представляти в Маґістраті нашу кафедру. А невдовзі надшшла звістка про важкии стан короля Енгаса і призначення Ґвенет вер Меган реґентом Катерлаху. Тоді прибічники незалежності знову стали вимагати голосування і таки домоглися свого. Сам розумієш, я не мав права голосу, лише спостерігав за дебатами. Маґістрат вирішив засекретити це рішення і до пори до часу проводити обговорення за зачиненими дверима. Власне, так триває и досі — але схоже, що цього разу самими розмовами справа не обмежиться. До всього іншого, два тижні тому сюди прибув спеціальнии посланець від Торва- ла аб Гевіна, герцоґа Нарвонського. Ти маєш пам’ятати иого сина, Йорверта аб Торвала, він два роки відвідував Ярлахові лекції и ходив до нас на семінари.
— Так, звичаино,— кивнув Шимас.— Дуже здібнии юнак, хоча для тлумача занадто імпульсивнии і нетерплячий То що, він умовив свого батька підтримати Маґістрат?
— Невідомо. Йорвертове ім’я під час переговорів жодного разу не спливало. Він узагалі взяв академічну відпустку и нібито вирушив у подорож по Абраду. Хоча більшість маґістрів переконані, що насправді він таємно відвідує впливових лордів у сусідніх країнах і домовляється з ними про підтримку. Та при цьому ніяк не афішує своєї причетності, не намагається виити на зв’язок з Маґістратом. І це цілком правильно — бо ж простому аспірантові, хаи там яке високе становище він заимає, зовсім не годиться втручатись у компетенцію маґістрів.
— Отже, — підвів підсумок Шимас, — усе це дуже серио- зно.
— Ще б пак. Після свят Маґістрат має намір — і це, мабуть, станеться вже за твоєї участі, — оголосити про початок публічного обговорення. А тоді и видно буде.
Поставивши чашку на стіл, Шимас підвівся и підшшов до вікна.
— Що ж, наступнии рік обіцяє бути дуже жвавим.
Нічне небо над Кованхаром і далі пломеніло різнобарвними вогнями, що сплітались між собою у вигадливі візерунки. Проте він дивився не на них, иого погляд полинув до обрію, за яким, далеко-далеко на північному сході, лежав Ініс Лахлін — наибільшии острів у Континентальніи півкулі.
Останніми днями Шимас багато думав про Ґлиніш вер Леифар — мужню и самовіддану жінку, що пожертвувала собою, своєю безсмертною душею задля порятунку людства. Він гадав, куди вона вирушила, що робить зараз. Не вірив, не міг повірити, що Ґлиніш знаишла притулок у когось із чорних, як припускали відьми. Відтепер її ніщо не пов’язувало з ними, вона здшснила свою місію і, на тверде Шимасове переконання, більше не збиралася коритись Ан Нувінові.
Але для відьом і звичаиних чаклунів Ґлиніш назавжди залишиться прислужницею Ворога. Попри всі її шляхетні мотиви, попри її самозречення, вони не зглянуться на неї, а за першої ж нагоди схоплять і стратять. Або впокорять...
Шимас намагався уявити, як би він сам учинив на місці Ґлиніш. Наклав би на себе руки? Чи просто переховувався б до скону, послуговуючись тими можливостями, що їх надавав иому доступ до Тиндаяру?... Ні, в жодному разі! Він би не став марнувати решту свого життя, а спробував зробити ще щось корисне для людства. Скажімо, дослідити всю Острівну півкулю і скласти її детальну карту. А ще краще, він подався б на Лахлін, де король Імар повстав проти Конґреґа- ції, и допоміг би иому. Скерував би силу, отриману ним від космічного Зла, на боротьбу зі злом цілком земним — але не менш огидним.
— Пилібе, годі нам тут сидіти, — сказав Шимас, відвернувшись від вікна. — Ходімо на вулицю, зустрінемо новии рік.
* * *
На відміну від мешканців Абраду, лахлінці не святкували Сонцеворот. У ніч із сорок першого раґвира на перше хверода вони ревно молилися, благаючи Дива простити їм усі гріхи, скоєні в минулому році, и дарувати безгрішне життя в році прийдешньому. Хтось молився на самоті, хтось — у колі рідних або друзів, а чимало людеи сходилися до церков та каплиць, де цієї ночі місцеві проповідники від смеркання и аж до світання відправляли новорічну службу.
