— Ми справді збирались убити вас, — озвався Йорверт; на відміну від Ґлиніш, він говорив з лахлінським акцентом. — Принаимні, я мав такии намір, тому и наслав на вас цю хворобу. До речі, дозвольте відрекомендуватися: мене звати Еинар аб Дилан із Таркаррая.
Лавраин, чиї щоки вже почали були потроху наливатися рум’янцем, миттю пополотнів.
— Але чому? Навіщо? Я ж відкликав вшська з Архарів, дав вам повну свободу діи. Хіба ви не зрозуміли, що я вам не ворог?. А ви, — він подивився на Ґлиніш. — Ви ж з Абраду, так? А хіба абрадські чаклуни не зацікавлені в збереженні влади поборників?
— Мені баидуже до їхніх бажань, — з величною недбалістю відповіла Ґлиніш. — Бо я не чаклунка, я відьма.
Зачувши останнє слово, чи не наистрашніше слово для будь-якого лахлінця, Лавраин розтулив рота в беззвучному скрикові. А жінка незворушно вела далі:
— Та и Феилан аб Мередид вам збрехав. Насправді лише невелика частина абрадських чаклунів дотримується ио- го поглядів. А решта ненавидить Конґреґацію так само, як і ми. Коли король Імар повстав проти поборників, Відьомське Сестринство вирішило підтримати иого з удячності за порятунок кузин нашого брата Бренана. Проте він відмовився від нашої допомоги, побоявся компрометувати себе, заявив, що и без нас упорається.
Бліді Лавраинові губи вигнулись у зневажливіи посмішці.
— Тоді він просто дурнии. Йому ж немає чого втрачати. Мабуть, у нього голова запаморочилася від останніх успіхів. Установив контроль над Ханґованом, ув’язнив половину Поборчої Ради, стратив верховного поборника — і думає,
що тепер увесь Лахлін біля иого ніг.
— Так, він дуже помиляється, — підтвердила Ґлиніш. — Наша боротьба з Конґреґацією тільки почалася. Незважаючи на відмову Імара, Сестринство вирішило втрутитись у події на Лахліні. Терпець нам урвався, і ми вже не зупинимося, поки не винищимо всіх поборників. А нам це під силу. Можете не сумніватись.
Лавраин боязко кивнув:
— Авжеж, я знаю, що сталось у Рехраині.
— Наразі ми не збираємося виступати відкрито, час іще не приишов. За дорученням наистарших сестер, я знаишла чаклунів у Архарських горах, і ми з ними швидко порозумілися. Тут вам дуже пощастило, принце. Якби я забарилася ще на кілька днів, хвороба звела б вас у могилу. Маистер Еинар був сповнении рішучості позбутися вас.
Лавраин утупився в Йорверта.
— Чим я вам заважаю? — мало не благально запитав він. — Я ж.
— Так, ви вже говорили, — грубо урвав иого Йорверт. — Але нас не влаштовують ваші дії. Я повів людеи у гори не для того, щоб спокіино відсидітись там до весни. Ми мали битися з поборниками, знищувати їх цілими загонами, щоб про наше постання говорили по всьому Лахліну. А з вашої ласки ми вже четвертии тиждень байдикуємо — бо ви, бачте, запропонували нам мирну угоду.
Молодии принц скрушно зітхнув.
— Так само кажуть і деякі фанатики з мого оточення. Вони, звичаино, не звинувачують мене у змові з чаклунами. — Лавраин перервався, щоб прокашлятися. Він кашляв досить довго и надсадно, а потім сказав: — І справді стає легше. Ваш еліксир, пані, просто чудодіинии. Ні, в цьому мене не звинувачують. Але за спиною подеикують, що я злякався сили чаклунів, не хочу з ними заводитись. Та хіба ж вас можна не боятися! Тои. як там иого. Феилан витяг мене з Вежі Елдиґар, ви залюбки вбиваєте старших поборників у їхніх палацах, а от зараз потрапили до мене, проминувши всю охорону. Я ж не самогубця.
— Вас не чіпатимуть, — пообіцяла Ґлиніш. — Тільки виконуйте наші вказівки, і все буде гаразд. Насамперед, уже завтра ви оголосите, що переглянули своє рішення. Мовляв, перед лицем смерті збагнули свою помилку, а ваша хвороба була знаком з Небес, що не можна нехтувати бунтом чаклунів та єретиків, иого треба негаино придушити. І якнаишвидше відрядите поборчі віиська на штурм табору повстанців.
— А що мені за це буде?
— Ми подаруємо вам життя, — буркнув Йорверт. — Невже цього мало?
