Бланахськии кафедральнии собор Святого Падара був ущерть забитии вірними, місця на всіх забракло, тому люди молились і на притворі, і на сходах, і навіть на площі, де лютувала нічна хуртовина. Вони не лише замолювали свої гріхи, а ще и принагідно просили Великого Дива про зцілення їхнього земного заступника, принца Лавраина аб Броґа- на, реґента Лахлінського Королівства и відданого борця за Святу Віру. Він нездужав увесь останніи тиждень, і дехто твердив, що болячку на нього наслали чаклуни за намовлянням Імара- віровідступника.
Проте навіть серед наипалкіших Лавраинових прибічників у це не дуже вірили. Надто вже звичаиною була иого хвороба — запалення легенів, яке суворої лахлінської зими могло здолати кожного, хоч жебрака, хоч принца. Тож Лавраин не зміг приити на нічну молитву до собору, а залишився в своїх покоях у князівському палаці и увечері наказав усім наближеним залишити иого самого, щоб він міг цілком віддатися молитві. Та насправді принц не збирався молитися: передовсім, він нітрохи не вірив у зцілювальну силу молитов, а крім того, понад усе на світі хотів заснути и спокіино проспати всю ніч, не прокидаючись раз по раз від пропасниці та нестримного кашлю, якии віддавався нестерпним болем у грудях і горлі.
Усі зовнішні двері принцових покоїв охороняли посилені наряди вартових. Цієї ночі їх було більше, ніж звичаино, щоб вони мали змогу по черзі віддаватися молитвам, не послаблюючи пильності. А самих покоях чергувало четверо слуг та лікар з помічником, ладні мерщіи прибігти до Лав- раина на першии же иого виклик.
Тому Йорверт був надзвичаино обережним. Він виишов з Тиндаяру в такому місці спальні, де принц не міг иого побачити, і швидко, але надіино, захистив кімнату глушильними чарами. Потім наклав на вікна затемнювальне плетиво і надіслав своїм супутникам умовнии сиґнал.
За кілька секунд праворуч від широкого ліжка з’явилися Ківан аб Ридерх і Ґлиніш вер Леифар. А маиже одночасно з цим у протилежному кінці кімнати виникла струнка постать, загорнена в довгии чорнии плащ із каптуром. Вона безшумно відступила в куток і сховалася за шафою.
Йорверт підіишов до ліжка з лівого боку, а Ківан тим часом запалив маґічнии ліхтар, від світла якого Лавраин прокинувся и негаино заишовся хрипким, глибоким кашлем. Ґлиніш схилилася до нього, він злякано відсахнувся і, насилу перемагаючи кашель, простогнав:
— Вар. варта!
— Вас ніхто не почує, — спокіино заговорила Ґлиніш, не приховуючи своєї мінеганської вимови. Звичаино, Лав- райн не міг відрізнити її від решти північних діалектів, але мав відразу зрозуміти, що иого співрозмовниця не лахлін- ка. — Наші чари не дозволять жодному звукові виити за межі спальні.
Ці слова ще дужче налякали принца.
— Ви чак... — почав був він, але знову закашлявся, притиснувши до грудеи руку.
Ґлиніш узяла зі столика в головах ліжка склянку, вихлюпнула з неї воду просто на килим, а натомість налила туди прозорої та трохи в’язкої рідини з пляшечки, яку принесла з собою.
— Ось, випиите.
Лавраин утиснувся в подушку і кволо крутнув головою, дивлячись нажаханими очима на запропоновану склянку.
— Не біитеся, принце, — сказала жінка. — Якби я хотіла вас убити, то просто зупинила б ваше серце. А тут ліки, чарівнии еліксир. Від нього вам відразу полегшає, а на ранок ви взагалі одужаєте. Залишиться тільки слабкість через спричинене хворобою загальне знесилення організму. Ну ж бо! Не змушуите мене заливати вам у горлянку.
Вона піднесла склянку до иого рота. Він ворухнув був рукою з наміром відштовхнути її, та потім передумав і слухняно випив еліксир.
— Отак, правильно,— схвально мовила Ґлиніш, повернувши склянку на столик. — Як бачите, нічого поганого з вами не сталося. Біль зараз мине, дихати стане легше. Ви и далі будете кашляти, бо треба вивести гніи з легенів, але тепер цеи кашель лише приноситиме вам полегшення и наближатиме до одужання.
— Ви. — Лавраин знову кашлянув, проте иого обличчя вже не скривилося від болю. — Вас надіслав міи рятівник?. Ну, тои чаклун, що визволив мене. На жаль, я не знаю иого імені.
— Його звати Феилан аб Мередид, і він нас не надсилав. Ми з ним по різні боки барикад — він підтримує поборників, а ми прагнемо їх знищити.
Така заява знову розхвилювала Лавраина. Він підтягся, сів у ліжку, спершись спиною на подушки, и обвів усіх трьох зацькованим поглядом.
— Але. тоді. Ви що, приишли вбити ме. — Принц осікся і вчергове заишовся кашлем. Відхаркнувши и витерши рота краєм ковдри, він розгублено мовив: — Ні, ви ж дали мені ліки. Я нічого не розумію!
