— Лавраин був щирии,— відповіла Елвен.— Наляка- нии, але щирии. Я ж казала, що иому вистачить розуму збагнути всю сериозність і безвихідність ситуації. Чоловіки з роду О’Тигелвах завжди відзначалися розсудливістю та вмінням пристосовуватися до обставин. Дубоголовии Бро- ґан був винятком із цього правила.
— Отже, ви певні, що він не завдасть нам клопоту?
— Ну, гадаю, клопіт з ним таки буде. Проте Лавраин знатиме міру і не змусить нас пошкодувати, що ми подарували иому життя. Зрештою, після завтрашньої заяви він більше не становитиме для нас загрози.
— Атож, — уперше озвався Ківан. — Тоді в будь-якии час ми зможемо вбити иого.
— Але не будемо цього робити, — сказала Елвен. Вона підступила до ліжка і якиись час мовчки дивилася на свого двоюрідного брата. — Він ще стане нам у пригоді. Король Імар надто поряднии, надто розбірливии у засобах — у цьому иого сила і, водночас, слабкість. Тому нам не завадить мати напохваті такого безпринципного негідника, як Лав- раин...
* * *
— Ои, дівчата, я зараз упаду, — промовила п’яненька Фіннела, коли вони втрьох увшшли до Еиріниного помешкання. — Швидше б у ліжечко, я хочу спатоньки.
— Зараз буде тобі ліжечко, — пообіцяла Ґвен, обшмаю- чи її за плечі. — Ще трохи залишилося.
Еирін увіишла до спальні перша, квапливо стягла з ліжка червоне оксамитове покривало із золотою бахромою и відгорнула вбік ковдру. Фіннела з радісним виском кинулась була вперед, та вже на наступному кроці спіткнулась і, напевно, бебехнулася б на підлогу, якби Ґвен не підтримала її.
— Оце так! — розсміялася кузина. — Але ж я напилася.
— Ти не напилась, а налигалась, — осудливо мовила Еи- рін. — Я ж попереджала, що Гелед тебе провокує, але ти не слухала. От напишу твоєму батькові, буде тобі.
— Не треба, не пиши, — злякано заблагала Фіннела, нарешті всівшись на краи ліжка.— Він же мені такого задасть. Ну, будь ласочка, не пиши! Ми ж подруги, ми ж сестрички...
— Гаразд, не писатиму,— зглянулась на неї Еирін.— Тільки щоб такого більше не було.
— Не буде, клянуся, — пообіцяла кузина і знову захихотіла. — А Гелед така кумедна!
Іскра не дозволяла відьмам п’яніти по-справжньому, тому від хмільного вони робилися просто жвавими та веселими, вкраи відвертими и балакучими, а часом і аґресивними. На щастя, Гелед не мала ні наименшої схильності до аґресії, зате веселилася від душі і зрештою так розшшлася, що Бро- нах мусила протверезити її и відіслали спати. Власне, це був обов’язок Еирін, як старшої серед менших сестер, але вона поки не поспішала перебирати на себе Бронашині повноваження. Проте розуміла, що від цього Іи не відвертітися — після свят Бронах починала складати іспити і цього разу була сповнена рішучості проити весь шлях до кінця.
Еирін та Ґвен допомогли Фіннелі роздягтися, вона само- стіино нап’яла на себе нічну сорочку, забралася під ковдру і тут-таки солодко заснула. Ґвен схилилася над нею і дбаи ливо прибрала з її обличчя пасмо золотавого волосся.
— Вона таке янголятко. А знаєш, я хочу, щоб Бренан
одружився з нею.
Еирін здивовано глянула на подругу. Всі ці два тижні після свого повернення Ґвен старанно уникала розмов про Бренана, а коли хтось при ніи називав иого ім’я, вона вдавала, ніби не розчула, і негаино змінювала тему. Еирін була готова до цього ще з її листів, написаних по дорозі до Тір Мінегану, тому поводилась у її присутності так, ніби ніякого Бренана на світі не існує. Часом це було нелегко — надто ж коли вони згадували свою спільну подорож із Тилахмо- ра до Тахріна або ж говорили про Шаину, Шаннон та інших сестер, що зараз перебували в Катерласі.
— Ґвен, — обережно мовила Еирін, — це означає, що тепер.
— Так, тепер уже можна. Настав новии рік, залишмо все в минулому. Правду кажучи, я вела себе, як дитина. Насправді це ж він постраждав, а не я. — Вона гірко зітхнула. — Іноді я плачу на самоті. Плачу від того, що зараз щаслива, а він.
