Еирін обняла її.
— Ходімо. Нехаи Фіннела спокшно спить.
Вимкнувши в спальні світло, вони проишли до вітальні. Еирін відчинила дверцята холодильної шафи і взяла собі морозива.
— А я не буду, — сказала Ґвен. — За ніч наїлася.
Вона зупинилася перед вікном, за яким уже не спалахувало жодного феєрверку. Була третя по півночі, відьми та чаклунки вдосталь порозважались і вирішили дати спокіи тим, хто втомився від святкувань і пішов спати.
— Фіннела стане иому гарною дружиною, — знову заговорила Ґвен. — Він буде щасливии з нею.
— Я теж так думаю, — сказала Еирін. — І не лише я. Шаина вважає так само. А ще Брігід — на днях вона написала мені листа, цікавилася планами дядька Ріса щодо Фін- нели. Просила порадити иому не квапитись із її заміжжям.
Ґвен усміхнулася.
— Ну, коли до справи взялася сваха. Ти ж знаєш, що за останні сімдесят років Брігід улаштувала чимало вдалих
шлюбів для катерлахських лордів?
— Так, чула про це. Але не розумію, яка Сестринству вигода від того, що Бренан і Фіннела поберуться. Не думаю, що для дітеи та внуків відьмака багато важитиме родин- нии зв’язок іще з однією відьмою.
— Твоя правда. Та тут ідеться не про Сестринство, а про самого Бренана. Шлюби відьмаків зі звичаиними принцесами ніколи не були щасливими. Інша річ, принцеса-чаклун- ка. А Фіннела — наизнатніша з усіх молодих абрадських чаклунок. До того ж вона подобається Бренанові... Гм, хоч він і вважає її вередливою та скандальною.
Еирін кивнула:
— Думаю, вона навіть цим иому подобається. Мені взагалі важко уявити Фіннелу скромною та сумирною. Це була б зовсім інша дівчина — може, и чудова, але не така чарівна. Щоб ти знала, Бренан і Фіннела маиже щодня спілкуються, пишуть одне одному довжелезні листи. Схоже, їм є про що говорити.
— Тим краще. Я дуже хочу, щоб Бренан.
Вона урвалася, бо саме цієї миті темряву за вікнами розірвав спалах світла. Яскрава, насичена енерґією біла куля стрімко помчала на південь від Тах Ерахоиду, здшмаючись у височінь, і врешті вибухнула, утворивши велику сферу, зіткану з червоних, синіх та жовтих жарин. Сфера швидко розширювалася, поки не охопила добру половину неба, і лише тоді вогники позгасали.
— Не дуже вишукано, але потужно, — зауважила Ґвен. — Цікаво, хто це?
— Мабуть, Ріана,— припустила Еирін, яка, на відміну від неї, увесь час стояла обличчям до вікон. — Куля вилетіла з лівого боку, на рівні цього поверху.
— До речі, я Ріану ще з вечора не бачила. А ти?
— Так само. Ходімо, провідаємо.
Ріана и справді була в себе. Вона не дуже зраділа їхніи появі — та зовсім не тому, що не хотіла їх бачити. Просто останніми днями постшно перебувала в злому гуморі, сердилася на весь світ, а понад усе — на наистарших сестер, які
и досі не віддавали ш меча.
На Ріані була та сама сукня, в якіи Еирін бачила її під час вечері, але порядно пом’ята. На обличчі виднілися сліди недавнього сну, а коротке темне волосся було трохи скуиов- джене.
