Книга була важкенька, проте Еирін вирішила не повертатися в південне крило, щоб віднести її до свого помешкання, а виишла через наиближчии службовии хід з палацу и широкою вулицею, обсадженою обабіч каштанами, рушила на захід. Перехожі шанобливо вітали її, непомильно визнаючи в ніи нову відьму. Дарма що Абервен був великим містом, Еирін за весь тиждень не зустріла тут жодної людини, яка бодаи на мить сплутала б її з ученицею чаклунської школи — і це при тому, що на Тір Мінегані деякі чаклунки, наслідуючи відьом, ходили в штанях. Мабуть, Бренан таки мав рацію, коли стверджував, що в Еирін мало не на лобі написано, що вона відьма.
На згадку про Бренана, її думки полинули на південнии схід — через Коннахтське море до Тахріна, звідки щодня надходили листи від Шаини та Шаннон. Учора там поховали Енгаса аб Брайта, Ґвен уже п’ятий день виконувала обов’язки голови держави, а весь Катерлах із нетерпінням чекав на відкриття позачергових зборів Ради Лордів, яка мала обрати нового короля.
Проте більшість катерлахських ґрафів не квапилися вирушати до столиці, хоча звістку про Енгасову смерть отримали того ж таки дня, 32 гедрева. їхні зволікання можна було зрозуміти, адже перед ними постав дуже непростии вибір — або всадовити на престол відьмака з відьмачкою, або ж віддати корону котромусь із решти трьох претендентів, ризикуючи тим, що саме за иого спиною стоїть чорнии чаклун, якии недавно намагався викрасти Бренанових кузин. Щоправда, деякі прибічники Фінвара аб Даихі почали були розпускати чутки, буцімто відьми самі інсценували це невдале викрадення, але лорд Фінвар швиденько заткнув їм пельки, збагнувши, що їхнє завзяття лише погіршує иого становище. Коли ишлося про чорних, із відьмами жарти були короткі. Лише в поточному тисячолітті вони тричі усували від влади королів, які злигалися з прислужниками Китраила; це було в їшелтірі, Финнірі та Шелтаині — і остання країна після цього припинила своє існування, була розділена між Ан Валіном та Тір Алминахом. Протягом цього ж періоду за таким самим звинуваченням позбулися своїх титулів і повноважень одинадцятеро князів. А скільки пересічних лордів поплатилися за зв’язки з чорними, ніхто навіть не рахував.
Безумовно, Фінвар аб Даихі був головним підозрюваним, проте сестри не збиралися скидати з рахунків і двох інших — ґрафів Карвадонського та Ярвшського. Ріґвар аб Ко- вґал без жодних заперечень погодився на присутність серед иого охоронців чаклунок; і взагалі, важко було уявити, щоб цеи чоловік, якии усе життя щиро симпатизував відьмам, мав бодаи наименшии стосунок до чорних. Але це не знімало підозри з иого численної рідні, серед якої цілком міг знаитися честолюбнии і безпринципнии негідник, що вирішив посприяти своєму дядечкові у здобутті корони, та и самому нагріти на цьому руки...
Хвилин за двадцять, проминувши міст над Авон Ґвен, Білою Рікою, що протікала через усе місто і впадала в море, Еирін підіишла до розчиненої брами, за якою було широке, встелене бруківкою подвір’я, а далі стояла довга триповерхова будівля з білого вапняку, що мала обабіч два високі фліґелі на шість поверхів. На подвір’ї гуляли або просто сиділи на лавках дівчата віком від дванадцяти до двадцяти років, одягнені як кому заманеться, а четверо чи п’ятеро навіть були в штанях. Правила Абервенської школи для дівчат-чаклунок не передбачали особливої форми для учениць; викладачі лише стежили за тим, щоб вони не вбиралися непристоино або ж до непристоиності розкішно, викликаючи заздрість у незаможних приятельок. Через останню вимогу Фіннелі довелося сховати до скрині більшу половину своїх суконь і маиже всі прикраси. Етне, Мораґ і Шаина попереджали її про це ще в Кардуґалі, та тоді вона їх не послухала.
Коли Еирін проишла на шкільне подвір’я, від одного з гуртів відокремилась худенька чорноволоса дівчина и мер- щіи підбігла до неї.
— Доброго дня, пані.
— Добридень, Ронвен, — відповіла Еирін. — Аде Фінне-
ла?
— У себе. тобто, в нас у кімнаті. Виконує завдання на завтра, бо ввечері хотіла піти до вас. Вона не думала, що ви так рано звільнитеся.
Еирін з розумінням кивнула. Усі ці дні, крім позавчорашнього довнаха, останнього дня тижня и обов’язкового вихідного, вона закінчувала заняття лише близько п’ятої вечора. Так само планувала и сьогодні, проте сестра Аверлін вирішила дати їи час до наступного маїра на повторення вже вивчених розділів механіки.
— Тоді я піду до неї, — сказала Еирін. — А ти повертаися до своїх справ.
— Я можу вас провести, — запропонувала Ронвен. — Ви ж були в нас лише раз.
— Нічого, знаиду дорогу.
Еирін швидко обняла дівчину и подалася навскоси через подвір’я до правого фліґеля шкільної будівлі. Ронвен побігла до своїх подруг, а чимало учениць супроводжували її заздрісними поглядами. Кожна абервенська чаклунка мріяла про дружбу з відьмами, бо це автоматично підвищувало її статус. Саме тому Фіннела, хоч і була в школі новачком, тішилася великою популярністю — не так через свіи титул принцеси, як завдяки родинному зв’язку з Еирін. А Ронвен ще до свого прибуття на Тір Мінеган стала серед школярок справжньою леґендою — адже це вона, своїм пророцтвом та своєчасним втручанням у події, зруину- вала плани чорних за мить до того, як Еирін мала потрапити в їхню пастку. Отож Шаинині побоювання, що інші дівчата збиткуватимуться з Ронвен через її малу чаклунську силу, поки не справджувалися. За словами Фіннели, охочих познущатись із неї таки не бракувало, проте Ронвен у перші ж дні завела собі впливових подруг — а ті негаино дали зрозуміти шкільним бешкетницям, що вона перебуває під їхнім захистом.
Піднявшись на четвертии поверх фліґеля, Еирін постукала в двері помешкання, яке поділяли між собою Фіннела та Ронвен. Зсередини долинув тоненькии кузинин голосок:
