Імар їхав на чолі семи десятків ґвардшців, разом з ґене- ралом Каилемом аб Рорданом, капітаном королівської роти Ронаном аб Шіґиром, а також королівським слідчим Ґар- ваном аб Малахом, якии опинився серед них ніби ненароком — просто потрапив Імарові на очі, і тои наказав иому їхати з ним. Насправді ж Ґарван, зачувши про події в порту, сам підлаштував цю випадкову зустріч, звільнивши короля від необхідності спеціально викликати иого. Ще минулого тижня Імар дав Елвен обіцянку не залишати Каир Ґвалхал без неї, маистра Шовара або Ґарвана, і за наявних обставин саме Ґарванова присутність у иого оточенні видавалася цілком логічною і не мала викликати ні наименшого подиву.
Нарешті вулиця вихлюпнулася на припортову площу, вщерть заповнену людьми. Принаимні, так було з боку міста — а що ближче до набережної, то рідшав натовп. Попри свою допитливість і жагу до гострих відчуттів, ханґован- ці цінували власне життя, тому воліли триматися на без- печніи відстані від озброєних чоловіків у червоних мундирах Конґреґації Святої Віри, що широким півколом оточили один з головних причалів. Іх було щонаименше півтори сотні, ато и усі дві.
До причалу було пришвартовано великии трищогловии фреґат „Ан Невеґлах“, над яким маиорів біло-блакитнии прапор Королівського Флоту. Вздовж борту корабля вишикувалися вояки в темно-синіх бушлатах; вони тримали рушниці, скеровані в бік червономундирників. З відчинених гарматних люків зловісно визирали чорні чавунні дула, і Імар не мав жодного сумніву, що гармати заряджено и біля них чатують каноніри, готові за першою ж командою відкрити вогонь.
А трохи далі по набережніи стояло ще зо два десятки віиськових моряків — очевидно, з іншого корабля, що якраз перебував у порту. Досі вони не знали, як їм учинити — чи то піти геть, щоб не зв’язуватися з поборниками, чи все-таки підтримати своїх товаришів по службі. Поява колони вершників у зелених ґвардіиських одностроях поклала краи їхнім ваганням, а розгледівши серед новоприбулих короля з лордом-командувачем, вони відкинули останні сумніви и також націлили зброю на поборників.
Ще на минулому тижні, того знаменного дня, двадцять четвертого гедрева, коли з’ясувалося, що під боком у Імара мешкає троє чаклунів, Ґарван, серед іншого, розповів иому про таємне розпорядження Священної Канцелярії посилити нагляд за ханґованським портом і негаино заарештувати Фергаса аб Ґвиртира, щоино тои ступить на лахлінську землю. У відповідь Імар віддав флотові наказ зустрічати в морі всі торгівельні кораблі з Абраду, перехопити леите- нанта, коли він повертатиметься додому, і забезпечити иому надіинии захист аж до прибуття до королівського палацу.
Імар був певен, що це зупинить поборників, проте, як виявилося, переоцінив поміркованість Аивара аб Фердоха, чиє ображене самолюбство вимагало хоч невеликого реваншу за свою поразку в справі з відьмачими кузинами. Він відчаидушно прагнув відігратися — бодаи на леитенантові аб Ґвиртирі, якии за королівським наказом забрав у нього дівчат і відвіз їх до відьом...
— А цих покручів ще більше, ніж нам доповідали, — зауважив ґенерал аб Рордан. — Мабуть, встигли підтягти додаткові сили. Треба було взяти з собою всю роту.
— Нічого, — сказав Імар. — Сподіваюсь, до сутички не діиде. А якщо впиратимуться, просто зачекаємо на підкріплення.
Коли надіишла звістка про це протистояння, ґенерал негаино відрядив на східну околицю міста, де було дислоковано наиближчии арміиськии полк, кур’єра з наказом якнаишвидше надіслати до порту два кінні взводи и роту піхотинців. Хоч на останніх Імар не дуже розраховував — і не лише тому, що вони мали прибути ще нескоро, а и через те, що, на відміну від ґвардії та гусарських полків, укомплектованих переважно зі шляхти, в піхоті служили головно вихідці з нижчих верств суспільства. Утім, і маиже всі віиськові моряки, за винятком офіцерів, належали до простолюду, проте вони почували себе окремою кастою, їм був притаманнии вільних дух морських просторів, де не знаходилося місця для поборників з їхніми трибуналами та вогнищами. Час від часу керівництво Конґреґації намагалося виправити цю прикру для себе ситуацію, призначало на віиськові кораблі свої х офіціиних представників, але вони з підозрілою регулярністю гинули від різних нещасних випадків. Та и таємні інформатори довго не жили — море їх швидко вбивало.
При наближенні ґвардшського загону від поборників відокремилася група з десятка осіб і рушила назустріч. Серед них вирізнялося двоє офіцерів з високими ранґовими відзнаками. Іх обох Імар добре знав — один з них, старшии за віком, але молодшии за званням, першии центуріон Гер- леиґ аб Дуван, був начальником ханґованського порту (на Лахліні всі морські порти належали до юрисдикції поборників], а іншии, леґат Мелан аб Торкіл, очолював комендатуру Ханґованського діоцезу Конґреґації Святої Віри. Це була наивища посада, яку міг обшмати поборник, не посвяче- нии у духовнии сан; а вже керівники всіх реґіональних діо- цезів і члени Поборчої Ради, включно з верховним поборником, водночас були проповідниками.
— Що тут коїться, панове? — владно мовив король, коли вони надіишли і вклонилися. — На яких підставах ви заблокували корабель Віиськово-Морських Сил?
— Ми маємо ордер Священної Канцелярії, ваша величносте, — відповів Мелан аб Торкіл. — Нам наказано взяти під арешт Фергаса аб Ґвиртира, леитенанта Королівської Ґвардії, и доправити иого на допит до Палацу Святої Віри.
— І за яким звинуваченням? — запитав Імар, хоча наперед знав відповідь.
— У зв’язках з відьмами, государю. З надшного джерела нам стало відомо, що в Кередіґоні леитенант аб Ґвиртир кілька разів зустрічався з тамтешньою відьмою, нечестивою Моркадес вер Ріґан, і мав з нею тривалі бесіди. Безумовно, під час них вона схилила иого до служіння ворогові роду людського.
Імарові аж дух захопило від такої нахабної брехні. Завдяки Ґарванові, він достеменно знав, що до вчорашнього дня поборники не мали жодної інформації про перебування Фергаса аб Ґвиртира в Дінас Ірвані, і лише напередодні надіишло перше донесення від шпигуна, якии відплив із Ханґована на одному кораблі з ним. У иого листі мовилося тільки про те, що вранці двадцятого гедрева вони прибули до кередіґонської столиці, леитенант із дівчатами зупинився поснідати в припортовіи корчмі, а аґентові поборників якраз випала нагода передати це повідомлення через одного ханґованського торговця, Едана аб Родеира, що саме вирушав на Лахлін. Схоже, Аивар аб Фердох збирався використати цього чоловіка, як свідка обвинувачення проти Фергаса аб Ґвиртира. Всі купці, що вели торгівлю з Абра- дом, а тим більше їздили туди, були цілковито залежними від поборників і покірливо виконували всі їхні накази, бо в разі наименшого непослуху ризикували постати перед Трибуналом Святої Віри за цілою низкою звинувачень — від спроби перевезення товарів, виготовлених з допомогою чарів, до зв’язків з абрадськими чаклунами.
