ПЕРВІСНА. У ВИРІ ПРОРОЦТВ

—  Хто з міністрів зараз у палаці?

—  Усі, государю. Донедавна були відсутні лорд Фіннан і лорд Арнор, але и вони, отримавши звістку про замах на вашу величність, поквапилися.

Дивлін аб Ґалховар не договорив, бо до них швидким кроком надіишов Лавраин, що явно не збирався залишатися просто глядачем.

—  Невже це правда, брате? — заговорив він з демонстративним обуренням. — Невже ви.

—  Замовкни, Лавраине! — жорстко урвав иого король. — Ти обрав невдалии час, щоб засвідчити свою відданість Конґреґації. Зараз я не в настрої дискутувати з тобою. Забираися геть. Негаино!

—  Ні, не заберусь! — уперся юнии принц. — Я вимагаю пояснень, брате. Як ви сміли напасти на святих людеи, котрі.

Цього разу Імар не обмежився лише словами, а вхопив двоюрідного брата за барки и сильно труснув, мало не піднявши над землею, бо був на голову вищии за нього.

—  Питаєш, як я смію? — мовив він із холодною люттю в голосі. — Ти питаєш у короля, чи сміє він щось робити! Та ти взагалі думаєш, що верзеш? Гаразд якби ти був тупоголовим фанатиком, я б іще зрозумів тебе. Але ж ні — донедавна ти не відзначався особливою ревністю в реліґії, навіть нишком критикував свого батька за иого завзяття і тоді був набагато щирішии, переконливіший ніж зараз. То що ж з тобою сталося? Ти просто здурів — чи, може, націлився на корону? Краще б це було перше, бо за друге можеш легко позбутися голови. — Імар відпустив принца. — Ще раз тобі кажу: забираися з моїх очеи. Повторювати більше не буду.

Ґенерал аб Рордан, якии був рідним дядьком Лавраина по материніи лінії, визнав за доцільне приєднатися до розмови:

—  Прошу вас, племіннику, послухаитеся короля. Він наш єдинии государ, иого слово для нас закон, а иого вчинки не підлягають обговоренню. Не ганьбіть себе, не ганьбіть усіх нас, зверніть, поки не пізно, з кривої стежини, якою

все життя ходив ваш дурнии батько.

Проте Лавраин у своєму юнацькому максималізмі вирішив, що останнє слово конче має бути за ним. Проіґнору- вавши дядькові слова і вдавши, ніби взагалі иого не помітив, він грізно мовив:

—  Стережіться, брате, ви граєте з вогнем! Кожен, хто повстає проти Святої Віри, баидуже, король він чи жебрак, чинить тяжкии гріх в очах Дива і заслуговує на наисуворі- ше покарання.

Імар зітхнув. Йому дуже не хотілося цього робити, але іншого вибору не було. Зараз він просто не мав права виказувати слабкість.

—  Леитенанте аб Ґвиртире, — повернувся король до Фергаса, що вже спішився и стояв у нього за спиною,— заарештуйте лорда Лавраина, відведіть.— він збирався сказати „до двірської в’язниці“, але останньої миті передумав, — .на горішніи поверх Вежі Елдиґар і виставте охорону. Якщо чинитиме опір, дозволяю застосувати силу.

—  Слухаюсь, государю, — відповів леитенант із кам’яним, незворушним виразом обличчя. Він негаино підшшов до сторопілого від такого розвитку подіи принца и поклав руку иому на плече. — Ваша високосте, прошу вас іти зі мною.

—  Ні! — вигукнув Лавраин, відсахнувшись від леите- нанта. Мабуть, він злякався б менше, якби Імар наказав доправити иого до в’язниці. Вежа Елдиґар, хоч і була набагато комфортніша за підземну буцеґарню, мала дуже лиху славу, особливо для принців. У різнии час троє з них пробули її бранцями до самої смерті з волі своїх родичів-королів. — Ні!. Брате, ви не можете цього зробити.

—  Можу, — сказав Імар. — І роблю. Ти відкрито и цілком свідомо став на бік людеи, які виявили злісну непокору ко- ролівськіи владі, а на довершення вчинили на мене замах. Це державна зрада, Лавраине. Раджу тобі зберегти гідність і не влаштовувати сцен. Просто піди з леитенантом — бо інакше тебе потягнуть силоміць.

Блідии, мов полотно, Лавраин розкрив був рота, але нічого не сказав. Зате иого очі палали лютим, хижим, несамовитим вогнем.

—  Ваша високосте, — повторив Фергас аб Ґвиртир, — прошу ити зі мною.

Якусь мить здавалося, що принц таки наважиться на опір. Проте він стримався и коротко кивнув:

—  Так, леитенанте. Ведіть мене.