— Даи Диве, щоб так і було. А він точно зможе и далі добувати інформацію? Коли поборники дізнаються, що нам відомо про їхні секрети, то ще пильніше охоронятимуть Священну Канцелярію.
— Охорона не має значення. Ґарванові однаково, скільки.
Елвен сторожко замовкла и підняла вгору вказівнии палець, сиґналізуючи про те, що до двереи кабінету хтось наближається. Як виявилося, це був королівськии секретар з доповіддю, що міністри вже зібралися в Маліи Залі.
— Дякую, маистре Леолане, — сказав Імар. — Тепер ви можете ити. Сьогоднішня нарада буде таємною, без помічників.
Секретар уклонився и виишов. Король не сумнівався, що він і сам, без додаткових указівок, подбає про те, щоб міністерські секретарі, які напевно прибули разом зі своїми начальниками, залишили збори. Леолан аб Дахаин був сумлінним і вправним службовцем; а крім того, як недавно довідався Імар, ще и відданим — він рішуче відмовився надавати поборникам інформацію про дії короля і не став вимагати за цеи прояв вірності жодної винагороди, бо вважав, що просто виконує свіи обов’язок.
А буквально за хвилину з’явився Ґарван аб Малах із грубенькою текою в руках. Там були деякі документи, що їх Імар на минулому тижні наказав викрасти з архіву Священної Канцелярії. Певна річ, це був ризиковании крок, але він вирішив, що ризик виправдании. Будь- якої миті поборники могли визнати ці документи небезпечними навіть для зберігання в архіві и знищити їх — а вони становили цінність лише в оригіналі.
Імар пропонував Елвен повернутися до себе, однак вона наполягла на тому, щоб піти разом з ними; мовляв, так Ґарванові буде менше клопоту, иому не доведеться відволікатися и стежити за тим, чи їх ніхто не підслуховує. Проте Імар розумів, що насправді їи просто кортить узяти участь у цих зборах і на власні очі побачити реакцію міністрів, коли король поведе їх у бюрократичнии біи з Конґреґацією.
Мала Зала призначалася для щоденних офіцшних при- иомів, а зустрічі з міністрами Імар зазвичаи проводив у спе- ціальніи залі для нарад в урядовому крилі. Але сьогодні, з огляду на обставини, він вирішив зібрати їх тут — зрештою, це засідання мало стати особливим, вирішальним у долі багатьох людеи, а можливо, и цілої країни.
Слуги виявили неабияку моторність і вже встигли притягти до зали довгого стола и розставили довкола нього м’які стільці. Проте жоден з урядовців не сидів, усі були на ногах — хтось нервово кружляв поблизу стола, не в змозі стримати хвилювання, а хтось, на зразок Дивліна аб Ґалхо- вара, з удаваним спокоєм стояв біля свого місця.
Увіишовши, Імар відповів на їхні привітання и гострим поглядом зміряв усіх дванадцятьох присутніх.
— Лорде Шоґрине, лорде Малдвине, лорде Дорване, — промовив він крижаним тоном. — Прошу залишити приміщення. Вас звільнено.
Міністр торгівлі та першии лорд скарбниці не потребували жодних пояснень. Уклонившись, обоє негаино подалися до виходу, а на їхніх обличчях було написано полегшення. Вочевидь, вони не наважувалися самі відмовитися від посад і цим розсердити Аивара аб Фердоха, що мав їх за своїх аґентів серед королівських міністрів, але водночас боялися и Імара, якии на прикладі принца Лавраина засвідчив, що більше не збирається терпіти зрадників у своєму оточенні.
А от віце-канцлер Шоґрин аб Рогран не зрушив з місця і приголомшено втупився в короля, ніби не иняв віри почутому. Інші міністри також були здивовані цим рішенням, оскільки лорд Шоґрин завжди вважався одним з наивірні- ших людеи короля і мав з поборниками напружені стосунки. Власне, цим він і заслужив посаду віце-канцлера, яку обіимав уже три роки.
— Так, — підтвердив Імар, — мені відомо про вашу хитру гру. Я знаю, що ви завжди, від самого першого дня своєї роботи в уряді, працювали на поборників. Усі ці роки ви вдавали беззастережну вірність спершу моєму дідові, а потім і мені, хоча насправді служили Конґреґації. Для мене було великою прикрістю дізнатися про вашу підлу дводу- шність, попервах я навіть не хотів у це вірити. На жаль, місця для сумнівів не залишилося — докази проти вас неспростовні. Я не наказую взяти вас під варту, бо даю вам, як і кожному моєму підданому, можливість визначитися и прииняти правильне рішення. Якщо ви оберете службу законному королю, я прииму її від вас — та вже як від приватної особи. А ваша урядова служба сьогодні закінчилася. Це все, лорде Шоґрине. Хочете щось сказати?
— Ні, государю, — хрипко відповів колишніи віце-канцлер і на негнучих ногах, мов на дибах, залишив залу.
Імар підіишов до стола і влаштувався в королівському кріслі.
— Тепер прошу сідати, панове.
Міністри заиняли місця праворуч та ліворуч нього, Ел- вен умостилася на стільці в кутку кімнати, а Ґарван аб Ма- лах залишився стояти, тільки поклав на стіл свою теку.
— Передовсім залагодимо формальності, — промовив Імар і передав три укази Фіннану аб Девґалу, лордові-на- глядачеві державної печатки. — Завірте мої рішення про усунення з посад лордів Шоґрина, Малдвина и Дорвана.
Позбавлении допомоги секретаря, лорд Фіннан мусив сам узяти тигель з печатним воском, розігріти иого над вогнем і проставити на указах три печатки поруч із королівськими. Коли він упорався, Імар негаино передав иому че- твертии указ.
