Коли вони пішли, Імар обвів принишклии натовп рішучим поглядом і голосно промовив:
— Тим, хто поділяє думку лорда Лавраина, я б радив не- гаино залишити палац. Більше я не терпітиму біля себе ні зрадників, ні їхніх посіпак. Годі вже! Терпець мені урвався. — Помітивши, що до нього наближається леді Ґваир бан Броґан з благально простягненими руками и сльозами на очах, він стишив голос і маиже лагідно сказав: — Тітонько, не просіть мене за Лавраина, я все одно не зміню свого рішення. Краще переконаите старшого сина взятися за розум і припинити загравання з ворогами Корони. Я віддам розпорядження, щоб вам дозволили бачитися з ним у будь- якии зручнии для вас час. — Відтак повернувся до Дивліна аб Ґалховара. — Прошу вас якнаишвидше зібрати всіх міністрів у Маліи Залі королівських покоїв. Ми маємо розглянути цілу низку невідкладних справ.
— Буде виконано, государю.
Імар став підніматися сходами до палацу. Люди перед ним шанобливо розступались і схилялися в уклонах. Слідом ішов Ґарван аб Малах, а Каилем аб Рордан на хвильку затримався, щоб утішити сестру, після чого наздогнав короля.
— А ви, ґенерале, — сказав иому Імар, — проведіть нараду Головного Штабу и розробіть план заходів на виконання мого наказу про запровадження в Ханґовані вшсько- вого стану. Хоча ні. Передовсім надішліть розпорядження арміиським та ґвардшським частинам висуватися до столиці, а конкретні завдання вони можуть отримати вже в дорозі. Скільки часу їм знадобиться, щоб узяти під контроль усе місто?
— Щонаибільше до завтрашнього ранку. Я не передбачаю значного спротиву з боку поборників — вони кинули великі сили на придушення архарського бунту, а тих, що залишилися в Ханґовані, вистачить хіба на охорону Палацу Святої Віри. Зараз дуже вдалии час, щоб поставити цих вискочнів на місце.
„Ні, невдалии,“ — подумав Імар. — „Це сталося надто рано. Ми лише розпочали підготовку. Та тут уже нічого не вдієш..“
У вестибюлі палацу Імар відпустив ґенерала и надіслав Ґарвана аб Малаха по документи, що зберігалися в иого та- ємніи схованці, а сам, під охороною шести ґвардшців, рушив до своїх покоїв.
Напівдорозі иого нагнала Елвен. Вона не стала нічого говорити, просто взяла за руку и мовчки пішла поруч із ним. Від самої її присутності, від ніжного доторку м’якої та теплої долоні, Імар миттю заспокоївся, а маибутнє вже не здавалось иому таким непевним і похмурим. Разом із цією дівчиною він був непереможнии — і не лише тому, що вона була могутньою чаклункою. Просто це була Елвен.
Коли вони вдвох увіишли до королівського кабінету і камердинер зачинив за ними двері, Елвен рвучко пригорнулася до Імара, зарившись обличчям на иого грудях.
— Я так злякалася, коли почула про сутичку! А ви були ще далеко, і Ґарван не міг надіслати повідомлення, заспо- кої ти мене.
— Як бачиш, з нами все гаразд, — промовив Імар, погладжуючи її шовковисте русяве волосся. — І зі мною, і з твоїм батьком, і з маистром Ґарваном. Чого не можна сказати про капітана аб Шіґира, якии загинув замість мене. — Він з великою неохотою відсторонив від себе дівчину и підіишов до письмового столу. — Вибач, Елвен, мені треба підготуватися до зустрічі з міністрами.
— Діятимеш за нашим планом? — запитала вона.
— Так, — відповів Імар, улаштувавшись за столом. — Вірніше, за тією иого частиною, яку вже можна реалізувати. Лише за невеликою частиною.
— Це нічого, — переконано сказала Елвен. — Просто доведеться переглянути план, пристосувати його до нових обставин. І прискорити деякі події.
— Не всі події можна прискорити, — зауважив Імар. — Архарське повстання мало добряче пошарпати поборників, деморалізувати їх, підірвати віру людеи у їхню всемогутність... Хоч, правду кажучи, я від самого початку не дуже вірив, що вдасться вичекати аж до весни. Те, що сталося сьогодні, було закономірним і неминучим.
Висунувши середню шухляду, Імар видобув звідти тонку теку, де зберігалися заготовки указів з кадрових рішень. Ще дід навчив иого завжди тримати їх під рукою, щоб у разі потреби швидко здіиснити перестановки в уряді. Залишалося тільки вписати ім’я чиновника та посаду, на яку иого призначають або з якої звільняють.
Він заповнив п’ять указів і розклав їх на столі. Елвен висушила чарами чорнила и розплавила внизу кожного аркуша по шматочку воску. Притискаючи до м’яких воскових кружалець печатку на своєму персні, Імар із заздрістю думав про те, що всі абрадські королі (і не лише королі, а и князі, і навіть пересічні лорди] пишуть чарівними перами без цих мазких чорнил і користуються маґічними печатками, що залишають відбиток усередині паперу.
— От і все. Нарешті позбудуся зрадників у своєму уряді. Та чи всіх? Може маистер Ґарван когось пропустив?
— Не турбуися, решта чисті, — запевнила иого Елвен. — Ґарван знає свою справу.
