А Брігід, знаиомлячись із паперами, дедалі дужче супилася. Шаина гадала, що вона сердиться на неї за зіпсовану ніч, і вже готувалась отримати добрячого прочухана після повернення до Рінанхару. Тому була неабияк здивована, коли Брігід, дбаиливо повернувши останню теку до шафи з документами, сказала:
— Мушу визнати, Шаино, ти мала рацію. Це зовсім не означає, що я схвалюю твою самодіяльність і відмовлюсь від наміру покарати тебе за непослух. Але твоя ідея про обшук була слушною.
— Ти щось знаишла? — пожвавішала Шаннон, яка раніше за Шаину впоралася зі своїми полицями і вже хвилин десять зі знудженим виглядом сиділа в кріслі, знічев’я гортаючи якусь книжку. — Щось важливе?
— Загалом, так. Схоже, за останні два тижні Фінвар не позбувся жодного документа.
— І що тут такого?
— Це дуже підозріло. Ти ніколи не заималася канцелярською роботою, тому не уявляєш, скільки накопичується папірців-одноденок, які сьогодні потрібні, а вже завтра нічого не варті. Як правило, їх негаино знищують, щоб у морі непотребу не загубилися справді важливі документи. Лише зрідка знаходяться самозакохані телепні, які переконані, що кожен розчерк їхнього пера становить велику цінність для історії, але Фінвар аб Даихі до них не належить. Донедавна він вів документацію дуже акуратно и раціонально, а півмісяця тому раптово змінив свої звички.
— Саме тоді загострилась Енгасова хвороба,— зауважила Шаннон.— Можливо, Фінвар вирішив, що тепер усі иого папери цінні для історії, бо він стане королем.
— Не думаю. У мене склалося враження, що Фінвар почав боятися обшуку, тому и припинив викидати непотрібні документи. Мовляв, погляньте, мені нема чого приховувати, я веду свої справи відкрито. Гадаю, він робить це несвідомо, бо якби задумався, то збагнув би, що иого поведінка вкраи підозріла.
— І коли саме це почалося? — поцікавилася Шаина.
— Точну дату важко назвати, але напевно до того, як професор аб Мередид спробував викрасти дівчат.
— Тоді виходить, що Фінвар знав про иого плани.
— Так, міг знати. Цілком міг.— Брігід у задумі пригладила своє коротке каштанове волосся. — Треба сказати, Шаино, що твоя безоглядність дуже заразлива. Зараз мене пориває утнути одну дурницю, про яку згодом я ще пошкодую. Хоч, може, и ні. — Вона знову замовкла, а потім рішуче труснула головою. — Та ну иого до Китраила! Спробувати варто. На жаль для моєї обачності, Фінвар сьогодні спить сам, без дружини.
— Ти и це перевіряла? — запитала Шаннон, підвівшись із крісла.
— Атож. І наслала на нього, на членів иого родини та всіх їхніх наближених міцнии сон. Бачу, вам це и на думку не спадало. — Брігід відшшла від шафи и стала посеред кімнати. — Залишати вас без нагляду небезпечно, тому підете зі мною. Тільки будете мовчати. Ні слова, ні півслова, зрозуміло?
— Так, — відповіла за обох Шаина. — А що ти задумала?
— Зараз побачиш.
Із цими словами Брігід оповила себе надзвичаино складним плетивом ілюзії, яким досконало володіли лише лічені відьми в Сестринстві. Шаина поки не могла опанувати иого в повніи мірі, бо воно потребувало не лише знань, сили та маистерності, а и чималого досвіду.
Під дією цих чарів зовнішність Брігід радикально змінилася — замість невисокої тендітної жінки в синіи сукні перед дівчатами постав на третину вищии за неї чоловік міцної статури в зеленому камзолі зі срібним шитвом, коричневих штанах, високих шкіряних чоботях і крислатому капелюсі, з-під якого вибивалося жорстке темне волосся.
— А тепер ваша черга, — промовив він густим басом.
У иого голосі, міміці та жестах не відчувалося нічого штучного, неправдоподібного, карикатурного, все було природним, до незмоги переконливим. Саме в цьому и полягала наибільша складність цих чарів — зробити так, щоб ілюзорна подоба була схожа не на опудало, не на маріонетку, яку смикають за нитки, а на живу, справдешню людину, з відповідною до її зовнішності поведінкою. Самого лише вміння прикидатися було замало; навіть наивидатні- шии акторськии хист не допоміг би Брігід рухатися так, ніби вона була семи футів
