заввишки и важила понад двісті фунтів.
Чари огорнули Шаину, а потім і Шаннон. Остання перетворилася на низенького голомозого дідугана з гачкуватим носом, блідим зморшкуватим обличчям і близько посадженими блякло-сірими очима. Через відсутність у кабінеті дзеркала Шаина не могла скласти цілісного враження про свою ілюзорну подобу, оскільки бачила її лише зсередини, мов примарну напівпрозору оболонку довкола власного тіла. На відміну від Шаннон, що отримала подобу на свіи зріст і схожої комплекції, Шаинина ілюзія зображала чоловіка, на голову вищого за неї и мало не вдвічі ширшого в плечах. Схоже, Брігід таки довіряла їи і нітрохи не сумнівалася в її спроможності впоратися з такою подобою. Чари чарами, але потрібна и чимала зосередженість, щоб керувати руками та ногами, значно більшими та довшими за твої власні.
— Але ж і пика в тебе! — скрипучим голосом, таким не схожим на її мелодіине контральто, промовила Шаннон, спрямувавши погляд над Шаининою головою. — Чистии тобі розбіиник з великої дороги.
— Ми чорні чаклуни, — сказала Брігід. — Вирішили завітати до лорда Фінвара в гості. Ваша роль проста — стояти обабіч мене и ні пари з вуст. Говоритиму лише я.
Вони виишли з кабінету, Брігід поновила дію захисних чарів і повела дівчат углиб покоїв. Проминувши низку кімнат, вони зупинилися перед широкими двостулковими дверима, за якими Шаина відчула присутність людини, що спала глибоким, міцним сном.
Брігід згаяла лише якусь хвилину, щоб деактивувати захист на дверях, після чого всі троє відьом увіишли до просторої, тьмяно освітленої нічним світильником спальні, посеред якої стояло широченне ліжко з балдахіном. У ліжку, розпроставшись горілиць і розкинувши в боки руки, спав гладкии, чи радше навіть жирнючии, чоловік років під сорок, чиє потріине підборіддя аж ходором заходило від гучного хропіння. Тож і не дивно, що Фінварова дружина воліла ночувати окремо від нього.
Дивлячись на Фінвара аб Даихі, Шаина мимохідь подумала, що якби в Раді Лордів сиділи жінки, він мав би дуже малі шанси здобути корону. Але не тому, що більшість жінок надають великого значення зовнішності, просто вони в певному сенсі практичніші за чоловіків і, безперечно, зважили б на те, що король є уособленням держави й символом країни, а отже, не варто садовити на трон людину, яка скидається на вгодованого кабана, коли серед гідних та впливових претендентів можна знаити когось набагато привабливішого. Скажімо, Бренана. Або ж Авлаида аб Кал- ваха, якии, попри свої шістдесят, має струнку поставу і маи- же незаимане зморшками обличчя, відзначене суворою чоловічою красою, а пишне вогняно-руде волосся, лише трохи припорошене сивиною, робить иого схожим на старого, але ще дужого, повного сил лева...
Зачинивши двері, Брігід підіишла до ліжка з правого боку и нагадала своїм супутницям:
— Ви мовчите, ясно? Нічого не кажіть, нічого не робіть, просто дивіться на нього з-під лоба.
Вона створила початкове плетиво чарів забуття, позначивши мить, від якої можна буде стерти Фінварові спогади про подальші події, а відтак наслала чари пробудження.
Хропіння нараз урвалося. Фінвар аб Даихі загомзався в ліжку, розплющив очі и утупився мутним поглядом у непроханих гостеи. Кілька секунд бездумно дивився на них, аж нарешті в иого очах з’явилося розуміння, і він з несподіваною для своїх ґабаритів спритністю схопився и сів у ліжку.
— Хто ви? — запитав грізно і водночас налякано. — Що вам треба?
Його рука потяглася до різьбленого стовпчика в кутку ліжка і рвучко смикнула за позолочену шворку, що призначалася для виклику слуг. Проте дзвінок не пролунав, а шворка просто обірвалася.
Брігід — точніше, керована нею ілюзорна подоба кремезного здорованя — похитала головою:
— Все марно, лорде Фінваре. Ми подбали, щоб нас ніхто не турбував. І в будь-якому разі, ні слуги, ні охоронці вам не зарадять. А нам нітрохи не зашкодять, навіть якщо позбігаються з усього дому и оточать цю кімнату. Ми просто щезнемо без сліду, провалимося в Тиндаяр. — На ці слова здоровань хижо вишкірився. — Вам слід наиняти на службу вправнішого чаклуна. Сиґналізація маистра Ендрида нічого не варта.
Фінвар аб Даихі судомно глитнув.
— То ви приишли вбити мене?
Загалом, ці слова були логічними — чого ж іще міг чекати претендент на катерлахськии престол від трьох чорних чаклунів, що заявились до нього в спальню посеред ночі. Проте Шаину дуже насторожив Фінварів тон. Він говорив зовсім не як невинна людина, в иого голосі виразно вчувалося каяття, чи радше досада за якиись свіи учинок, що призвів до такої прикрої ситуації.
Це не проишло повз увагу Брігід. Згодом вона розповіла, що мала іншии план розмови, але змінила свої наміри и вирішила діяти прямолініиніше.
— Поки про вбивство не идеться, — сказала вона. — А далі все залежатиме від того, як ви будете виконувати свою частину нашої угоди.
