— Запевняю, вона цілком приинятна. Власне, від вас мені потрібно лише одне — переконати лорда Бренана погодитися на неї .
Розділ VI
Інцидент у Касневиді
Палац Святої Віри в Касневиді стояв на наивищому з міських пагорбів, здіимаючись над рештою будівель, включно з княжою резиденцією. Певна річ, це дуже не подобалося касневидським князям, і вони з покоління в покоління кляли свого далекого предка, якии чотири століття тому, в нападі благочестя, подарував Конґреґації свіи родовии замок у старіи частині міста. Себе, звичаино, він теж не обділив і натомість побудував розкішнии палац у новому се- редмісті, але відтоді кожен, хто наближався до Касневида з півдня та заходу, передовсім помічав твердиню поборників — справжніх господарів міста. Як, власне, і всієї країни.
Цього разу Ківан аб Ридерх прибув у Касневид іншим шляхом, і Палац Святої Віри не муляв иому очі впродовж останніх миль подорожі. Та и ці милі він подолав швидко, за лічені кроки, оскільки ишов через Тиндаяр. Ішов упевнено, без страху, непомильно орієнтуючись у пітьмі підземного світу. Аж сам дивувався своїи вправності — бо минуло якихось п’ятнадцять днів, відколи присягнув леді Елвен на вірність і отримав з її рук владу над Темною Енерґією, а вже почувався в Тиндаярі, мов риба у воді.
Його супутниця, шістнадцятирічна Неиве бан Торін, трималася дещо скуто и непевно, хоча приєдналась до повстанців лише на півтора дня пізніше за Ківана. Чаклунської сили їи не бракувало, але вона була звичаина дівчина, полохлива и обмежена, зовсім не рівня відважніи і гостріи на розум леді Елвен. Якби її не чіпали, Неиве б і далі жила в своєму глухому селі, народжувала и виховувала дітеи, дбала про чоловіка. Але склалося так, що саме чоловік, за якого вона виишла три місяці тому, заскочив її за чарами і повівся, як типовии лахлінець — чкурнув геть із хати и підняв на ноги все село. На звістку про те, що понад шістнадцять років вони жили поруч із Китраиловим поріддям, селяни оскаженіли, нашвидкуруч озброїлися вилами, сокирами, косами та іншим господарчим приладдям і рушили виправляти свіи прикрии недогляд. А наибільше дівчину вразило те, що на чолі знавіснілого натовпу, пліч-о-пліч із місцевим проповідником, ішли її рідні — батько, брати та дядьки з їхніми дорослими синами.
Неиве вистачило глузду не сподіватися на ласку односельців. Вона збагнула, що ні каяття, ні благання тут не зарадять, а єдинии її порятунок — негаина втеча. На щастя, село було невелике, переслідувачів набралося небагато, і дівчині вдалося відірватись від них. Надвечір того самого дня (це вже з’ясував Еинар аб Дилан, чи як там иого звати насправді] до пошуків долучились поборники з наиближ- чої залоги Конґреґації, але не змогли напасти на її слід.
Неиве ж, після багатоденних поневірянь у лісах середнього сходу країни, нарешті дісталася до Дин Делгана і там уперше почула, що в Архарських горах засіли бунтівні каторжники на чолі з чаклуном. Дівчина не мала ніяких певних планів, вона взагалі не уявляла, як їи жити далі, тому вхопилася за звістку про чаклуна, мов за рятівну соломинку, и подалася на північ. У горах їи не так пощастило, як Ківанові, її перестрів численнии патруль поборників, і хтозна, чим би все закінчилось, якби вчасно не нагодився Еинар, що саме вибрався на розвідку.
Згодом лави повстанців поповнилися ще двома чаклунами — юнаком, лише трохи старшим за Ківана, що назвався вигаданим ім’ям Брихан аб Арноґ, і Дораном аб Гал- вальдиром, тридцятирічним рибалкою з північно-західного узбережжя. Ківан охочіше б узяв собі в пару когось із них двох, проте Доран був іще геть новачком і дуже кепсько контролював Темну Енерґію, а Брихан цієї ночі мав іншу роботу — він вирушив з Еинаром до Дервеґа, наипівденнішо- го з великих лахлінських міст, де вони мали пограбувати скарбницю тамтешнього діоцезу Конґреґації. Це була ідея леді Елвен, яка вирішила, що буде дотепно і надзвичаино справедливо фінансувати повстання чаклунів та єретиків коштом поборників.
Під Касневидом, точнісінько на тому місці, де згори стояв Палац Святої Віри, Ківан зупинився И запитав у НеИве:
— Ти готова?
— Так, — трохи нервово писнула вона.
— Тільки не хвилюися,— заспокійливо мовив хлопець. — Нам не доведеться ні з ким битися. Це просто розвідка.
Він узяв її за руку и разом з нею полинув угору, до земного світу. На поверхню вони виишли саме там, куди Ківан і цілив — у просторому кабінеті на четвертому поверсі головної вежі колишнього княжого замку. Він уже двічі бував тут раніше, виконуючи завдання леді Елвен, яка поклала на нього обов’язки зі збору інформації про діяльність регіональних діоцезів. Донедавна цим заимався маистер... тобто уже лорд Ґарван аб Малах, але тепер він став міністром права та справедливості, публічною фігурою, з ранку до вечора перебуває в оточенні підлеглих та колеґ-урядовців, а вночі має відпочивати перед наступним робочим днем. Щоправда, Священну Канцелярію та Секретаріат Поборчої Ради в Ханґовані лорд Ґарван залишив собі, ще и вишукував час, щоб супроводжувати Ківана в перших вилазках, навчаючи иого тонкощів шпигунського ремесла. Та зрештою визнав, що хлопець уже готовии до самостшної роботи, однак радив иому не потикатися на ворожу територію без помічника. Ківан послухався поради старшого и досвідченішого чаклуна, що одночасно був і вправним нишпоркою. А оскільки вибору він фактично не мав, то мусив узяти за помічницю Неиве.
Якраз був глухии досвітніи час. О ціи порі всі, хто мав звичку працювати до глупої ночі, вже полягали спати, а ті, кого в народі називали жаиворонками, ще не прокинулися. Ці дві години, за твердженням Ґарвана аб Малаха, були зоряним часом для всіх крадіїв та шпигунів.
Передовсім Ківан накинув на стіни, стелю та підлогу кабінету глушильні чари и затемнив обидва вікна. Потім видобув зі своєї черезплечної сумки маґічнии ліхтарик і запалив иого у чверть сили, щоб лише розігнати довколишню темряву. Неиве в цеи час просто стояла посеред кімнати і боязко роззиралася.
