Дівчина стояла бліда від переляку и розгублено кліпала
очима.
— Я... це я винна... Ти ж наказав стежити, а я...
— Гаразд, забули, — урвав її Ківан. — Просто наступного разу будь пильнішою. Та и мені не варто пащекувати, коли ми на ворожіи території.
Із цими словами він схопив Ґерида аб Лоркана під руки, претяг до стола і всадовив у крісло.
— Що ти робиш? — запитала Неиве.
— Облаштовую місце злочину. Поборники не повинні думати, що їхніи начальник застав свого вбивцю за обшуком кабінету.
— То він. мертвии?
— Ще ні. Але доведеться вбити. — Кажучи це, Ківан підібрав з підлоги згаслу свічку, вставив її у свічник на столі и запалив. — Ніщо не має навести на здогад про Тиндаяр. Нехаи вважають, що я потрапив сюди звичаиним шляхом.
— І як ти це зробиш?
— Доведеться попрацювати.
Після недовгих роздумів Ківан випалив чарами на всю бічну стіну:
СМЕРТЬ ПОБОРНИКАМ!
СВОБОДУ ЛАХЛІНСЬКІЙ ЗЕМЛІ!
Соратники Ейнара аб Дилана.
— Ну як? — запитав у Неиве.
Дівчина знову розгублено закліпала.
— Це. гарно.
„От дідько! Вона ж не вміє читати,“— згадав Ківан.— „Темна, забита селючка..“
Наостанку він збирався був зробити копію листа від „старого товариша“, але передумав і просто поклав иого разом з екскрибером до сумки, яку потім віддав Неиве.
— Повертаися до Тиндаяру. Чекаи мене там.
— Але.
— Жодних „але“. Ти тут більше не потрібна. Удвох ми лише заважатимемо одне одному. Ну ж бо!
Взявши сумку, Неиве несподівано обняла иого и міцно поцілувала. Вона була на півголови вища, тому мусила трохи нахилитися.
