— Міи батько вважає захоплення маистра Монроя великим успіхом, — вела далі Елвен. — А от я в цьому сумніваюся. На свободі він грав нам на руку своєю безкомпромісністю, рішучим несприиняттям будь-яких, навіть наимен- ших поступок. І не можу позбутися враження, що лорд Аи- вар просто здав иого, вирішив нашими руками усунути з дороги небезпечного суперника. Власне, зараз лорд Ґарван і намагається з’ясувати, що робив такии високоповажнии діяч Конґреґації в раионі, цілком контрольованому королівськими віиськами. І чому иого охорона миттю розбіглася при наближенні патруля. Ну, гаразд. Що там у вас, лорде Ківане?
Він докладно розповів їи про те, що сталося в Касневиді, и передав листа від „старого товариша“. Уважно прочитавши иого, Елвен сказала:
— А це вже інша краиність, протилежна до позиції Мон- роя аб Кодвала. І дуже небезпечна для нас. Ми підозрювали, що серед керівництва Конґреґації є люди, готові піти на певні поступки — аж до того, щоб визнати провину деяких своїх колеґ, включно з лордом Аиваром. Тепер, завдяки вам, маємо ниточку, що приведе до них.
— Мені слід було б допитати старшого поборника, перш ніж. ніж убити иого,— озвався Ківан. — Але я просто не зміг.
Елвен похитала головою:
— У вас однаково нічого б не виишло. Він був затятим фанатиком і не став би домовлятися з чаклуном. А ви не вмієте розв’язувати язика таким упертюхам, не вмієте
Ківан про це знав. Позавчора він з Ґарваном аб Мала- хом проводив обшук у кабінеті тамтешнього старшого поборника, якии, хоч і був усунении з посади канцлера князівства, поводився, ніби нічого не сталося, і продовжував розсилати директиви всім місцевим урядникам. Така сама ситуація склалася і в усіх інших князівствах, куди вже на- діишли нові королівські укази. Начальники реґіональних діоцезів не наважувались оголошувати їх протизаконними, чекали на рішення Поборчої Ради, а тим часом тихо саботували ясно висловлену волю короля. Поборча ж Рада не могла скасувати ці укази з тієї простої причини, що Імар не подавав їх на затвердження — і формально мав на це право, позаяк на них уже стояв підпис канцлера, чиї обов’язки наразі виконував Дивлін аб Ґалховар. Правда, самі поборники не визнавали цього призначення і вважали законним канцлером Аивара аб Фердоха.
Наиважливішим з усіх останніх королівських рішень був, безперечно, указ про утворення Державної Ради, ухва- лении ще першого дня протистояння. Відповідно до нього, Державніи Раді, що мала складатися з усіх лахлінських князів, передавалися повноваження Поборчої Ради, не пов’язані безпосередньо з питаннями віри. Це був тои самии крок, до якого не вдавався жоден Імарів попередник, що конфліктував із Конґреґацією. Досі лахлінські королі лише намагалися зміцнити свою владу за рахунок поборників, а коли їм це вдавалось, вони и гадки не мали ділитися своїм здобутком із вельможами, які, на відміну від упокореної Поборчої Ради, не були б такими слухняними до королівської волі.
А Імар мав зовсім іншу мету. Він прагнув знищити Ко- нґреґацію (хоча и не говорив про це відкрито] і задля здш- снення свого величного задуму був готовии віддати такии ласии шматок владного пирога князям. Зрозуміло, що на саму думку про це князі аж облизувались, однак не були певні в спроможності короля взяти гору в ціи боротьбі, тому переважно заимали позицію пасивної підтримки.
— А як там з Державною Радою? — запитав Ківан. — Усе по-старому?
Елвен легенько стенула плечима.
— Ну, по-старому бути ніяк не може, бо минуло ж лише десять днів. Південні князі ще навіть не отримали про це звістки. А вчора до столиці прибув лорд Огран, старшии син делганського князя Ґлина аб Маигевіна. Привіз від батька листа із запевненнями в цілковитіи відданості Короні. Про Раду там жодним словом не ишлося, але ввечері я обшукала Огранові покої і знаишла в схованці офіцшну княжу грамоту з повноваженнями представляти Дин Делган у Державніи Раді. Вони просто вичікують, куди схиляться шальки терезів. І наша з вами задача, лорде Ківане, якнаи- швидше схилити їх у правильнии бік. Сьогодні вдень я зустрічаюся з лордом Еинаром, ми обговоримо деякі зміни в тактиці діи повстанців. Треба врешті спровокувати поборників на штурм.
— Якщо хочете знати мою думку, пані, — обережно мовив Ківан, — то вони не піддадуться на жодні провокації. Еинар трохи перегнув палицю зі своїми диверсшними реи- дами, і тепер поборники бояться потикатися в ущелину. Розуміють, що там на них чекає нищівна поразка.
— Але ж не можуть вони цілу зиму сидіти на місці. Тим більше, що за таких обставин тримати облогу немає ніякого сенсу. На їхнє командування дедалі дужче тиснуть зі Священної Канцелярії, вимагають рішучих діи. Поборчіи Раді конче потрібна гучна перемога, яка зміцнить її позиції у протистоянні з королем.
— Вони непогано грають на тому, — зауважив Ківан, — що протидія з боку короля заважає їм упоратися з нашим повстанням.
— На це ведеться простии люд, але иого думка нічого не варта. Для нас головне, що думає шляхта, надто ж вища шляхта. А вельможі в столиці и по всьому північному заходу вже починають кепкувати з безсилля поборників — і через їхніх слуг ці настрої потроху передаються в народ. Слабкість може викликати співчуття, та аж ніяк не повагу. І якщо ви вжалите поборників ще болючіше, ще дошкульніше, ніж робили досі, вони просто не матимуть іншого вибору, їм доведеться піти в наступ. Саме про те, як це влаштувати, я и збираюся поговорити з лордом Еинаром. А після того, що ви вичворили зі старшим поборником Касневида, гадаю, було б несправедливо обшти увагою иого колеґ із Дин Делгана та Бланаха. Нехаи Еинар трохи розважиться. Йому давно кортить пустити кров
