— Про це я вам і твердила, — сказала Ґлиніш. — Доведеться зачекати, поки дівчина почне мені довіряти, ми з нею потоваришуємо, і я зможу запросити її до себе в гості. А інакше нічого не вииде.
— На тои час блокування може поширитись і на ваше житло, — зауважив Феилан. — Самі ж говорили, що відьми поставили за мету захистити весь Абервен. А ви, напевно, мешкаєте десь у середмісті, неподалік від палацу.
У иого останніх словах чулася ледь прихована допитливість. Ні він, ні решта чорних, з якими Ґлиніш мусила працювати, не мали жодного уявлення, хто вона така, не бачили її в обличчя и жодного разу не зустрічалися з нею поза Тиндаяром. Вони знали її під вигаданим ім’ям Падераи вер Іллеґ, тож у разі, як їх схоплять, могли назвати лише иого. Це, звісно, не вбезпечувало Ґлиніш від викриття, бо вже сам факт, що вона досить часто спілкується з Еирін, звужував коло підозрюваних лише до десятка чаклунок, але так у неї буде час для останньої спроби виконати свою місію.
— До мого раиону черга дшде ще нескоро, — стримано відповіла Ґлиніш. — Крім того, останніми днями аж п’ятеро абрадських королів звернулися до відьом з проханням установити захисту їхніх палацах, а особливо — в скарбницях. Досі вони и не чухалися, хто шкодував грошеи, хто просто вважав це заивим, покладаючись лише на сиґналізацію, та після того, як ви спробували викрасти відьмачих кузин і показали всьому світові, що Братство має сериозні політичні амбіції.— Зо хвилю вона помовчала, вагаючись, а потім заговорила знову: — Це не моя справа, професоре, і не подумаите, що я вас повчаю. Але ви повинні знати, що ваше втручання в боротьбу за катерлахськии престол призводить до прямо протилежного ефекту. Буквально вчора я випадково почула уривок розмови між двома наистарши- ми, Лорною вер Шерен і Енид вер Ґвенліан. Вони обговорювали справи в Катерласі і, власне, нічого особливого не сказали. Проте мене насторожила ї хня непохитна впевненість у тому, що Бренан аб Ґрифид невдовзі стане королем. Я добре знаю відьом і знаю, що наистарші вкраи обережні у висловлюваннях, бо дуже не люблять помилятися. І якщо вони на людях поводяться так, ніби відьмак уже король, то мають на це вагомі підстави.
— Дякую за інформацію, колеґо Падераи, — цілком баи- дуже мовив Феилан. — Коли випаде нагода, перекажу це молодому Йорвертові аб Торвалу. Мене самого катерлах- ські справи не обходять, а в Карсаллоґу я лише виконував иого прохання. І зробив усе точнісінько так, як він просив. Просто інсценував невдалу спробу викрадення.
— Он як? — мимохіть зацікавилася Ґлиніш. — Він хотів створити враження, ніби Братство заміряється на Катер- лах?
— Схоже нате. І мені здається, що Йорвертякраз планував посприяти відьмакові.
— Але навіщо? — здивувалася Ґлиніш, та вже наступної миті и сама второпала. — А, зрозуміло! Невдача лорда Бре- нана в Катерласі розв’язала б наистаршим руки, і вони б знову повернулися до своєї ідеї всадовити иого на кереді- ґонськии трон. А лордові Йорвертові, як маибутньому гер- цоґові Нарвонському, зовсім не до вподоби перспектива отримати собі за сусіда короля-відьмака, ще и на пару з ко- ролевою-відьмачкою. Це логічно. Та повернімося до наших справ. Я и далі наполягаю, що ми не повинні квапитися. Тут треба діяти поступово і розважливо. Тепер я часто спілкуватимуся з Еирін вер Ґледіс, потроху налагоджуватиму з нею стосунки, здобуватиму її довіру. Не знаю, скільки часу на це піде, але доведеться набратися терпіння. Заивии поспіх лише все зіпсує.
— Ваша правда, — погодився її співрозмовник. Ґлиніш подобалась иого обережність і зваженість; цим він вигідно відрізнявся від решти членів їхнього темного кола, які прагнули чимшвидше виконати завдання Ан Нувіну. Вона вважала, що Феилан аб Мередид був би набагато кращим темним маистром, ніж імпульсивнии і нерозважливии професор аб Мадоґ. — А от Кіннанові не терпиться. Після того, як я розкритикував иого план викрасти короля Келлаха, а ви мене підтримали, він на якиись час угамувався. Але ненадовго — зараз носиться з думкою викрасти принцесу Фін- нелу. Розуміє, що це нічого не дасть, просто втомився від чекання і хоче бодаи щось зробити.
Ґлиніш рішуче похитала головою, хоч і розуміла, що в непроглядному мороці Тиндаяру цеи рух залишиться непоміченим.
— Цього не можна допустити. Викрадення Фіннели вер Ріс ніякої користі не принесе, а тільки зашкодить нашому задуму. Відьми лише почали вірити, що Ан Нувін більше не зазіхає на Первісну, мовляв, руки закороткі. Днями Івін вер Шінед сказала мені, що Братство, виявившись неспроможним нічого вдіяти з леді Еирін, вирішило відігратися за поразку на Іхелдироидському тракті, влаштувавши безлад у Катерласі. І вона щиро в цьому переконана — як і багато інших відьом. Тож не варто розвіювати їхніх ілюзш...
Коли вони закінчили розмову і Феилан аб Мередид вирушив на південних схід від Тір Мінегану, Ґлиніш, уживши всіх можливих застережних заходів, повернулася на поверхню, до свого помешкання в Абервені. Щоразу під час такого переходу всю її істоту поимав глибокии, панічнии страх; вона сама жахалася своєї зухвалості, це було просто нечуване нахабство — користуватись Тиндаяром під боком у відьом, у самісінькому серці їхніх володінь. Досить їи припуститися щонаименшої помилки, виказати бодаи крихту недбалості, накликати на себе хоча б тінь підозри — і на цьому її земне життя передчасно урветься. Навряд чи це станеться швидко и безболісно, від смертельних чарів або впокорення. Наипевніше, її схоплять живцем і довго катуватимуть, з’ясовуючи все, що їи відомо про плани Ан Нувіну, намагаючись вибити інформацію про інших чорних чаклунів. Ґлиніш боялася смерті, боялася впокорення, боялася тортур; та наибільше її лякало те, що вона загине даремно, не здшснивши свого призначення, не довівши до кінця справу, задля якої офірувала власною душею.
За вікном уже розвиднілося, було пів на восьму ранку, і Ґлиніш подумки вилаяла себе, що так довго затрималася в Тиндаярі. У неї було тверде правило відвідувати підземнии світ лише вночі, коли всі мешканці кварталу спали, задіяв- ши на повну потужність захисні чари в своїх оселях — не від злодіїв, які воліли обходити чаклунів (не кажучи вже про відьом] десятою дорогою, а для того, щоб нікому не спало на думку з чистої цікавості підглянути за тим, що коїться всередині будинків. Такі чари огортали и дім Ґлиніш; вони надіино маскували застосування Темної Енерґії, але не вбезпечували від інших халеп, на зразок раннього візиту котроїсь із сусідок, щоб позичити чаю або цукру на сніданок чи просто побажати доброго ранку і трохи почесати язика.
Дослідивши захисні чари, Ґлиніш із полегшенням переконалася, що ніхто до будинку не наближався и не стовбичив під дверима, намагаючись докликатись її Відтак вона легко поснідала, змінила свою домашню сукню на чорні штани та червону кофту, взула шкіряні черевики, накинула хутряне манто і виишла надвір.
Цієї ночі гуляла сильна хуртовина, і весь моріжок перед невеликим одноповерховим будинком, де мешкала Ґлиніш, замело снігом. Вона звично і маиже бездумно створила плетиво, очистила собі доріжку від ґанку до вулиці, а далі вже пішла, лавіюючи між заметами. За прибирання їхнього кварталу відповідала стара чаклунка Рахнаит бан Махін, яка отримувала від сусідів за це платню на додачу до щедрої пенсії з мінеганської скарбниці, проте вранці вона полюбляла довгенько поспати.
