На щастя, в інших місцях Лехин Девінаю, престижного чаклунського раиону Абервена, було вже прибрано, і Ґлиніш згаяла лише чверть години, щоб дістатися до головної вулиці міста, Белах-на-Ґваир, а ще через кілька хвилин ви- ишла на площу перед Тах Ерахоидом. У палаці добре знали молоду чаклунку, яка донедавна працювала в уряді, а тепер повернулася до своєї колишньої роботи відьомською асистенткою, тому ґвардіиці, що стояли на варті біля входу до північного крила, без жодних запитань пропустили її.
В алхімічніи лабораторії на п’ятому поверсі вже хазяи- нувала Івін вер Шінед. На ніи був зелении робочии халат із закоченими рукавами, а свою довгу темну косу вона стягла на потилиці в тугии вузол. Побачивши помічницю, відьма приязно кивнула:
— Доброго ранку, Ґлиніш.
— Доброго ранку, леді Івін, — відповіла Ґлиніш і швидко роззирнулася. — А леді Еирін ще немає?
— Дивно, правда ж? Зазвичаи прибігає наиперша, та, мабуть, уже збагнула, що раніше дев’ятої я все одно не почну, хоч як вона мене квапитиме. Дуже завзята дівчина. І надзвичаино здібна. До того ж скромна, чемна, розважлива и поміркована. Дарма деякі сестри стурбовані через неї. Первісна знала, кого обирати.
„Може, и знала,“— подумала Ґлиніш, змінивши своє манто на лабораторнии халат. — „Можливо, Первісна Іскра по-справжньому розумна, і тому, знаишовши носія, зачаїлась, не пробуджувалася понад п’ятнадцять років. Чекала, коли дівчина зросте, щоб уже сама давала собі раду и не покладалася на захист сестер. Тепер із нею важко буде впоратися. Але треба. Неодмінно треба — задля порятунку всього світу..“
Тим часом Івін почала виставляти на довгастии стіл реактиви, потрібні для сьогоднішніх учбових дослідів. Для Еирін це мав бути лише третіи урок з виготовлення маґі- чного зілля, проте її наставниця вирішила, що вона вже готова до роботи з токсичними та вибухонебезпечними сумішами. Ґлиніш обережно висловила сумнів, чи варто так поспішати, на що Івін відповіла:
— Інші сестри поділяють твою думку, і саме тому я взяла собі всі наиважливіші предмети. Вони б дотримувалися звичної методики, ішли б від простого до складнішого, тя- гли б кота за хвоста, тож Еирін від нетерплячки стала б за- иматися самодіяльністю. З нею все інакше, ніж із рештою менших сестер. Ії не треба навчати, що робити, вона и так це знає. Іи потрібне
— Гадаю, ви перебільшуєте, — зауважила Ґлиніш. — Якби леді Еирін була така наскрізь практична, то не зголосилася б брати уроки в леді Аверлін.
Івін хитнула головою.
— Повір мені, це рішення також було продиктоване суто практичними міркуваннями. Зокрема тим, що справжня відьма повинна мати різнобічну освіту, добре орієнтуватися в усіх сферах людської діяльності. А я веду мову про інше — про пізнання, як самодостатніи процес, прагнення збагнути взаємозв’язок усіх речеи та явищ у світі, розгадати наиглибші таємниці природи и буття. Еирін охоче спілкується на різні філософські теми, але до сериозної наукової роботи в неї душа не лежить. І це дуже прикро.
— Не всім же заиматися наукою.
— Так, звичаино. Та уяви лишень, яких успіхів могла б досягти відьма-дослідниця з Первісною Іскрою! На саму думку про це мені аж дух захоплює. Нечувана досі могутність у поєднанні з гострим розумом. Хоч, може, Еирін згодом перегляне свої пріоритети. Зрештою, вона ще зовсім юна и сама гаразд не знає, чого хоче. Сподіваюсь, коли подорослішає, зробить правильнии вибір. Якщо не через десять років, то через п’ятдесят або сто. Часу в неї вдосталь.
Ґлиніш відвернулася до шафи під стіною, щоб узяти звідти ще три колби.
„Немає в неї часу,“— подумала похмуро. — „Ця дівчина приречена, і ніяка Первісна її не врятує. Навпаки, якраз че
рез Первісну їй не судилося довго жити на цім світі. Так чи інакше, вона помре — або сама-одна, або разом з усім світом земним...“
Ґлиніш пішла на службу Ан Нувінові зовсім не тому, що шанувала Темряву и ненавиділа Світло, не тому, що вважала Зло сильнішим за Добро. У віці шістнадцяти років вона мала пророцтво, яке вжахнуло її своєю безжальною ясністю и однозначністю. Воно не потребувало ніякого розгадування, ніякого тлумачення; досить було просто написати на папері слова, що приишли ш у провидницькому трансі, і чари верифікації осявали текст чистим жовтим світлом, що свідчило про иого безсумнівну пророчу силу.
У пророцтві ишлося про те, що ще за життя нинішнього покоління земнии світ знову заполонять орди демонів і чудовиськ, а люди, не послухавшись закликів відьом та чаклунів, стануть ревно молити Небеса про допомогу. І Небеса дослухаються до їхніх молитов — на землю зшде вшсько диннеші, и розпочнеться Битва Останнього Дня, в полум’ї якої згорить увесь світ.
На щастя, це жахливе пророцтво не було невідворотним і мало розгалуження, яке сходилося на саміи провидиці. Вона могла відвернути кінець світу, віддавши Темряві дві невинні душі — спершу свою власну, а згодом іще одну, на яку вкаже їи доля.
