високопоставленим поборникам.
На її останні слова Ківан мерзлякувато пощулився — та зовсім не через те, що в кімнаті було холодно. Помітивши це, Елвен кивнула:
— Розумію, вас трохи лякає Еинарова жорстокість. Мені це теж не до вподоби. Він убиває не лише з необхідності, а и для власної втіхи. Але ми мусимо з цим миритися. Лорд Еинар дуже кориснии для нашої справи, він відважнии боєць і вмілии командир, без нього нам не вдалося б організувати постання. А що ж до иого надмірної жорстокості. Я певна, що з часом він її позбудеться. Вона в нього не вроджена, це наслідок важкого минулого, про яке я не маю права говорити. Та повірте — иому не позаздриш.
— Якщо ви маєте на увазі иого колишню службу Ан Ну- вінові, то я и сам про це здогадався. Але ж ви звільнили ио- го.
— Так, звільнила. Не думала, що зможу це зробити, проте зробила. І тепер Еинар потроху повертається до нормального життя.
— Тоді ви и інших можете звільнити, — заговорив хлопець про те, що вже кілька днів вертілось у нього в голові, відколи він здогадався, що Еинар аб Дилан раніше був чорним чаклуном.— Гадаю, на Абраді знайдеться чимало наших братів та сестер, що з молодості та нерозважливості потрапили в тенета Ворога і тепер гірко шкодують про свіи вчинок.
Елвен мовчки задивилась у вікно. Її маґічнии зір, як і Ківанів, легко проникав крізь чари затемнення назовні, де потроху починало розвиднюватися.
— Я вже думала про це, — промовила вона за хвилину. — Такі чаклуни стали б нам у великіи пригоді, не кажучи вже про те, що цим би я зробила добру справу, порятувала б людські душу. Та поки не знаю, як їх знаити. Але щось вигадаю. Неодмінно.
Розділ VII
Жертва пророчого дару
Усе своє життя Ґлиніш вер Леифар всіляко уникала зустрічі з чорними чаклунами. І це здавалося б нормальним, якби не одна обставина — протягом останніх чотирнадцяти років, починаючи ще зі шкільних часів, вона сама служила Ан Нувінові. А проте, донедавна Ґлиніш не мала жодних контактів із колеґами-чорними, живцем бачила лише впокорених, що їх відьми тримали на Тір Мінегані для тренувань та вивчення властивостеи Темної Енергії, і такии стан речеи її цілком влаштовував. Вона ніколи не відчувала потреби в спілкуванні з іншими слугами Китраила, завжди була гордою одиначкою, тому їи геть не сподобався наказ приєднатись до темного кола чаклунів, щоб спільними зусиллями захопити Еирін вер Ґледіс.
Ґлиніш не вірила, що від їхньої співпраці буде якесь пуття. Ці бовдури вже засвідчили свою неспроможність на Іхелдироидському тракті, коли влаштували ту бездарну пастку і лише посприяли дочасному пробудженню Первісної Іскри. А якби цю справу від самого початку доручили їи, усе було б гаразд. Вона б не стала квапитись і гарячкувати, а просто дочекалася б, коли дівчину привезуть на Тір Мінеган, і за першої ж зручної нагоди затягла б її до Тинда- яру. Без знань і навичок, запозичених у Ґвенет вер Меган, Еирін не змогла б нічого вдіяти.
А тепер ситуація гранично ускладнилася. Еирін вер Ґледіс прибула на острів могутньою відьмою, що цілком контролювала свою величезну силу і в разі потреби могла захистити себе. Утім, якби ишлося про звичаине вбивство, ніяка сила не врятувала б її. Ґлиніш тішилася цілковитою довірою з боку відьом, мала вільнии доступ до дівчини, вже провела з Еирін чотири заняття, асистуючи Івін вер Шінед, а ще одне — самостіино, з теорії передбачень, і, схоже, справила на неї гарне враження. Отож було б зовсім неважко заскочити її зненацька и завдати єдиного, але влучного та смертельного удару.
Інша річ — захопити живою. Як свідчив досвід багатьох століть, відьми вкраи неохоче втрачають свідомість, куди легше їх просто вбити. Іскра визнає лише природнии сон, а будь-якии непритомнии стан, викликании хоч чарами, хоч фізичними травмами, вважає проявом хвороби и намагається чимшвидше повернути свою відьму до тями. Певна річ, і секундної безпорадності вистачить для того, щоб перенести Еирін у Тиндаяр, де на неї вже чигатимуть демони та чудовиська. Хтозна, скількох із них вона вб'є, мабуть, багатьох, та зрештою геть знесилиться і знепритомніє від цілковитого виснаження, з яким навіть Первісна Іскра не зможе нічого вдіяти. А тоді вцілілі демони схоплять дівчину и затягнуть углиб Ан Нувіну, до Темного Володаря.
У теорії цеи план видавався простим і безвідмовним, але на практиці був маиже нездшсненним. Проблема полягала саме в тіи одніи-єдиніи секунді, потрібніи для того, щоб закинути Еирін у Тиндаяр. Ґлиніш мала завдати не лише влучного, а и точно вивіреного удару, бо якщо він виявиться засильним, дівчина помре, і її Первісна відлетить на пошуки нового носія. Якщо ж заслабким — то не буде ніякої секунди, і вже наступної миті Ґлиніш сама опиниться в Ан Нувіні. Крім того, на успіх вона могла розраховувати, лише залишившись із Еирін віч-на-віч, щоб їи ніхто не завадив у наивідповідальнішии момент. Відтепер така нагода мала траплятися щотижня, під час занять з передбачень; та, на жаль, вони проходили у відьомському палаці, якии, разом із прилеглою територією, був надіино відгороджении від Тиндаяру за допомогою блокувальних артефактів, дераи- тирів. Звичаино ж, Еирін не сиділа постшно в Тах Ерахоиді, у вільнии час вона гуляла по всьому Абервену, іноді забиралась аж до передмість, але переважно трималася на людях, завжди була насторожі, і, як правило, її в таких прогулянках супроводжували подруги-відьми або ж кузина-чаклунка.
— Тут і справді все глухо,— пролунав із темряви Тиндаяру голос Феилана аб Мередида. Опальнии професор з
Кованхара не захотів брати на віру слова Ґлиніш про на- діиність відьомського блокування Тах Ерахоиду і врешті- решт, через два тижні після їхньої першої зустрічі, наважився приити під Тір Мінеган, щоб навіч пересвідчитись у цьому. — Ні шпаринки, ні наименшої слабинки відьми не залишили.
