Учора ввечері я передала дівчатам твого листа. Його читала вголос Ґрайне і майже не затиналася. Все-таки добре, що твоя тітка Лінед була з освіченої родини й наполягла на тому, щоб навчати дочок грамоті. Як мені відомо, на Лахліні не лише селянки, а й більшість простих городянок неписьменні, і це вважається мало не чеснотою для жінок. Той уривок, за який ти дуже хвилювався, Марвен сприйняла досить прихильно, нітрохи не заперечувала, навіть забрала в сестри листа, щоб перечитати самій. А тоді попросила подякувати тобі
за турботу про її майбутнє.
На жаль, і цього разу дівчата відмовились написати бодай кілька рядків у відповідь. Мені здається, що Ґрайне була б і рада відповісти тобі, але не хоче суперечити Марвен. Як я вже казала, це не через те, що вони звинувачують тебе у смерті рідних — якраз у цьому питанні обоє виявляють дивовижну для лахлінців розсудливість і безумовно визнають, що ти, навпаки, зробив усе можливе для їхнього порятунку. Дедалі більше я переконуюся, що тут проблема в іншому: схоже, вони самі почуваються винними перед тобою. Можливо, просто через те, що залишилися живі, тоді як решту сім’ї стратили. А може, гадають, що якби приєдналися до вмовлянь старшого брата, то переконали б батьків не відносити твого листа до поборників. Розповідаючи про ті події, і Марвен, і Ґрайне обійшли цілковитою мовчанкою свою власну участь у них. Мабуть, повністю підтримували батьків і разом з іншими членами родини докоряли Ейганові за слабкість у вірі.
Та, боюсь, тут я безсила будь-що вдіяти, хоча й за кожної зручної нагоди ненав’язливо даю їм зрозуміти, що вони нічим не могли зарадити в тій ситуації. А далі все залежатиме від тебе. Коли ми прибудемо до Тахріна, ти маєш показати їм — і не словами, а своєю поведінкою, своїм ставленням до них, — що не припускаєш навіть думки про їхню можливу провину.
На цьому закінчую, Бренане. Бажаю тобі всього найліпшого. Мої найщиріші вітання Шайні та Ґвен, які, безсумнівно, читатимуть цього листа.
Із сестринською любов’ю,
Моркадес.
— От бачиш, — озвалася Ґвен, що читала разом з ним, примостившись на бильці иого крісла,— Марвен не заперечує. Дарма ти переживав.
— Я и зараз переживаю, — сказав Бренан. — І далі почуваюся негідником. їи ще немає дванадцяти, а я вже наперед розпланував її життя.
— Так робиться в усіх шляхетських родинах. За знатність та багатство доводиться платити, і Марвен вистачило глузду саміи це зрозуміти. Вона хоче бути леді — а отже, мусить прииняти правила гри вищого світу. Зрештою, в неї буде три роки, щоб передумати.
— А як передумає, то втратить увесь свіи посаг.
— Ну, ти ж однаково не залишиш її бідувати. Ти дуже дбаиливии братик.
Із цими словами Ґвен легенько скуиовдила Бренанову чуприну, відтак нахилила голову і цмокнула иого в губи. Йому дуже закортіло всадовити її до себе на коліна, міцно- міцно стиснути в обіимах і так само міцно поцілувати, а потім.
Але ні, так не годиться. В їхніх стосунках ініціатива має виходити виключно від Ґвен; саме їи вирішувати, коли зробити наступнии крок на довгому шляху зближення. А Бре- нанові залишається терпляче чекати, поки ці малі-мале- сенькі крочки врешті приведуть їх до подружнього ліжка.
Ґвен зісковзнула з бильця и розгладила свою сукню.
— Гаразд, мені вже час іти. Сам розумієш, я не можу брати в цьому участі.
— Розумію, — з тихим зітханням мовив Бренан і підвівся.
Вони разом виишли з иого покоїв у коридор і там спіткали Мораґ, на плечі в якої сиділа руденька шогірська мавпочка. Вона (певна річ, Мораґ, а не мавпочка] саме стукала в Шаинині двері, розташовані точнісінько навпроти Брена- нових.
— Ти трохи невчасно, — сказала їи Ґвен. — Шаини зараз немає.
— Та вже и сама бачу, — відповіла Мораґ і спритно перехопила лапку мавпочки, що надумала була погратися з її білявим волоссям. — Не сміи, шкоднице! Яка ж ти невгамовна, бісова дитино. А ти, сестро, — звернулась вона до Ґвен з лукавою и пустотливою усмішкою,— щось довгенько затрималась у свого нареченого. Сподіваюся, вине робили нічого, що не слід робити до весілля?
