— А тебе ніхто и не змушує, — зауважила Шаина. — Тут бо йдеться не про емоції, а про суто ділові стосунки. Людям не конче любити одне одного, щоб вести спільні справи. До речі, братику, — звернулась вона до Бренана, — ви дуже швидко впоралися. Не перехилили бодаи по чарчині за угоду?
Він похитав головою:
— Фінвар був не в тому гуморі. Для нього це просто угода, а радше акт про капітуляцію.
— Зате для нас безсумнівна перемога. Тепер ти маєш у Раді одинадцять твердих голосів, а післязавтра, коли Ліам заручиться з малою Шован вер Флоид, їх стане тринадцять. Тоді залишиться схилити на наш бік одного-єдиного лорда з тих, що зараз підтримують ґрафаЯрвшського.
— Це за умови, — сказала Шаннон, — що Фінвар не готує якоїсь каверзи.
— Не готує, — впевнено відповіла Шаина. — Я знаю ио- го гірше, ніж ти, але и мені очевидно, що це не в иого інтересах. Підклавши нам свиню, він і собі зашкодить. Брігід переконана в иого лояльності, а я довіряю її судженням. Ніде Фінвар не подінеться, і сам проголосує, і своїх прибічників змусить — вони ж бо годуються з иого руки.
Розділ X
Вежа Елдиґар
„Мені це геть не подобається,“— вже вкотре подумав Феилан аб Мередид, пильно вдивляючись із Тиндаяру на поверхню, де стояв палац Каир Ґвалхал, резиденція лахлін- ських королів.
Підземнии світ давав чаклунському зору змогу проникати крізь будь-які матеріальні перешкоди, розглядати нутрощі будівель, обстежувати кожне приміщення в них. Щоправда, така всевидющість мала свої обмеження: через високу концентрацію Темної Енерґії в Тиндаярі картини земного світу робилися нечіткими, з викривленою перспективою, в них втрачалося відчуття кольору та пропорціи. Тож якби Феилан не знав, де саме розташована Вежа Елдиґар, то, мабуть, згаяв би чимало часу на її пошуки серед численних веж палацу. Навіть зараз він побоювався, що хибно визначив орієнтири і иому таки доведеться зачекати до ранку и виити на поверхню поза межами Каир Ґвалхалу, щоб оглянути будівлю нормальним, неспотвореним зором. А Феи- лан дуже не хотів цього робити, оскільки там, нагорі, була столиця дурного Лахліну, населена багатьма тисячами ла- хлінців, очманілих від своєї Святої Віри і сповнених лютої ненависті до всіх чаклунів, баидуже, чорних чи звичаиних. Серед них він виглядав би білою вороною, бо не мав уявлення, як правильно поводитися, щоб не привертати до себе їхньої уваги, і навіть не вмів говорити з тим бридким ла- хлінським акцентом.
„І чому клятии демон доручив це завдання саме мені? Чому не комусь іншому? Чому не одному з лахлінських чорних? Невже серед них не знаишлося нікого, хто був би гі- днии отримати доступ до Тиндаяру?.“
Із підземного світу не можна було відчути різниці між живими та неживими предметами, тому Феилан мусив орієнтуватися лише за їхніми розмитими обрисами та за наявністю чи відсутністю руху. На горішньому поверсі вежі він помітив тільки дві постаті, що час від часу пересувалися то в один бік, то в іншии, але не відходили далеко від кімнати, яку, вочевидь, охороняли. У саміи кімнаті ніхто не рухався, проте один предмет умеблювання підозріло нагадував ліжко з людиною в ньому, що спала міцним сном.
Зрештою Феилан вирішив, що подальші спостереження нічого не дадуть, і перемістився до тієї кімнати. Одного погляду на ліжко вистачило, аби переконатися, що він не помилився в своїх здогадах. Там справді спала людина — невисокии темноволосии юнак років шістнадцяти чи сімнадцяти. Його вік був саме такии, як і належало, вишукана постільна білизна та гарне вбрання, недбало розкидане на скрині в ногах ліжка, вказували на знатність та заможність, а невеликі розміри кімнати, її більш ніж скромна обстано- ва и розташування у віддаленіи вежі свідчили про те, що хлопець явно перебував не на своєму місці. А коли взяти до уваги охорону по тои бік двереи, то з усього випливало, що Феилан не помилився и потрапив саме туди, куди треба. Якщо, певна річ, це не була якась інша вежа, де також утримували під вартою молодого та знатного в’язня. Але такии збіг видавався аж надто неимовірним...
Зо хвилю Феилан нерухомо стояв посеред кімнати и дивився на юнака в ліжку, якии, поза сумнівом, був Лавраи- ном аб Броґаном, першим принцом Лахліну. Два тижні тому король Імар наказав ув’язнити иого, а минулої ночі Феи- ланові явився демон і доручив звільнити принца з-під арешту. Жодних додаткових подробиць він не повідомив, тож Феилан мусив сам усе з’ясовувати і попередніи вечір провів у порту Дінас Ірвана розпитуючи прибулих із Ханґована моряків.
На щастя, до кередіґонської столиці вже дшшли чутки про ті події. Як виявилося, конфлікт короля з поборниками, що розпочався зі звільнення відьмачих кузин, нарешті переріс у відкрите протистояння, і однією з иого перших жертв став принц Лавраин, якии прилюдно засудив дії свого двоюрідного брата. З невластивою для чуток одностаи- ністю всі моряки вказували на Вежу Елдиґар, як місце ув’язнення принца, і розповідали страшні історії про долю її попередніх вельможних в’язнів. Наибільше часу Феилан згаяв на те, щоб з’ясувати її точне розташування, бо прагнув обіитися без розвідувальної вилазки в середмістя Ханґова- на, і таки досяг свого. Наискладнішу частину завдання він уже виконав, знаишов Лавраина, а далі все буде просто — якщо, звісно, не брати до уваги тієї обставини, що Феилан не хотів цього робити.
„Не розумію, навіщо,“ — думав він. — „Навіщо рятувати Лавраина, якии підтримує поборників? Інша річ, якби мені наказали допомогти королю, знищивши всю верхівку Ко- нґреґації, атак..“
Проте Феилан не мав вибору. Накази з Ан Нувіну не обговорюють, їх сліпо и безумовно виконують. Він наклав на Лавраина плетиво, яке зміцнило иого сон, потім повернувся до двереи і вдарив крізь них чарами зупинки серця. Обоє вартових по тои бік із важким гупанням
